Глава 3

Кращий спосіб почати робити - перестати говорити і почати робити.

Уолт Дісней.

Після того, як ми залишили їжу однокласникам, то пішли у Дуб Всевишній, де я сіла у позі лотоса. Хлопці теж пробували сісти, але не пощастило.

-Як це в тебе виходить? - запитав Лін, що розлігся на підлозі.

-Довге тренування.

Юнаки зітхнули і доторкнулися до мене. Ми опинилися в будинку.

-Що далі робити будемо? - запитав Мей та з усіма іншими подивився на Ліна.

-Нуу... Онде бачите магазин будматеріалів. Він нам і необхідний. - сказав почервонілий Лін.

-Чого ти такий червоний, як рак? - запитав Ер, а згодом добавив. - Аааа! Зрозуміло!

-Нічого...-хлопець відвернувся тепер ще з червоними вухами.

-Звикай! - мене обняв Мей! - Він так завжди при дівчатах.

-Сором'язливий! - додав Ер і посміхнувся.

Я рішуче пішла вперед, за мною пішли хлопці, Лін за нами поплентався. Скупившись усім необхідним, я побачила чоловіка років 40-45, який слухав музику. Тому я вирішила підійти і поспитати котра година. Той витягнув нарушник, подивився на годинник і промовив:

-12 година 35 хвилин.

-Дякую!

З цими словами я відійшла і пішла до хлопців.

-Навіщо питала? - запитав Мей.

-Треба ж перевірити чи є ми привидами чи ні! - відповіла я, а потім добавила. - Привидами, на жаль, ми не є.

-А чого на жаль? - не зрозумів Ерні.

-Цікаво дивитися як люди лякаються. 

Хлопці, як корови, промичали. Згодом Стоун потягнув нас у метро, звідси у свій дім.

Ну хто ж знав, що Мей і Стоун близнюки, хоча і різнояйцеві. Вони не лише по характеру, але й по зовнішності не схожі.

Мей постійно потрапляє у різні пригоди, а ще він у нас душа компанії. Сам сміється і нас смішить. Світловолосе завжди скуйовджене волосся, сірі очі, які зачарували напевно не одну дівчину, трішки квадратне підборіддя, весела удача. Коли сміється, то з'являються смішинки біля очей і ямочки на щоках.

Стоун, навпаки, є протилежністю свого брата. В основному є рятувальником, бо постійно близнюка рятує з цих походьбеньок. Чорне волосся вибрите на вісках, шоколадного кольору очі, гострі скули надаються хлопцю серйозного вигляду. І чого я зустрічаю цих красенів лише у своїх снах і в острові-пригоді?

-А чого ви не сказали, що є близнюками? - запитала Я.

-Вони і нам відразу не сказали. Хоча ми і здогадувались. - Лін взяв подушку і кинув нею у Мея.

-Битва подушками! - закричав радісно Ер і стрибнув до Ліна на ліжко. Я залюбки приєдналася до хлопців. 

Брати відбивалися як і чим могли. Коли подушки закінчились всі регочучи безсило попадали.

Так інколи приємно відволікатися від реальності. Проте всьому приходить кінець. Кімната перетворилася на курятник з великою кількістю впертих курей, які недавно билися за півня. Ми були цими курами. Все було у пір'ях, і я з хлопцями в тому числі. Тому наскоро прибравшись, і повичищавши своє волосся від пуха, ми вийшли на вулицю і перенеслися на острів.

Тим часом мої однокласники вже проснулися. Вони здивувалися, побачивши їжу і одяг. Їжу поклала я з хлопцями, а от одяг... Містер Відправ_мене_невідомо_куди звичайно дякую, але виникає запитання : "Навіщо?"

Всі привели себе в порядок і згодом прийнялися за сніданок, я б навіть сказала дуже пізній сніданок, який у нас називається обідом.

-Ніхто не бачив Ро? - в котрий раз повторювала моя минула подруга Аніка.

-З хлопцями кудись помандрувала. - промовив Жека з набитим ротом.

-Як тільки ми сюди потрапили, відразу і зникла. І через декілька годин привела цих хлопців. І де це вона їх знайшла? На острові чи що? - добавив Антоніо.

-Зразу хлопцями обвелася. Знайшла вдалий час! - сердита промовила Мар.

-А ти що ревнуєш? - запитав здивовано Антоніо.

Антоніо і Мар вже як два роки зустрічалися. Звичайно як у всіх нормальних людей у них були суперечки і сварки, проте вони любили один одного.

Мар на це нічого не відповіла. Антоніо підійшов до неї, міцно обняв і ніжно поцілував в губи. Мар заспокоїлася.

-Фу! І тут поїсти спокійно не дадуть! - сказав Жека, з таким виразом обличчя, наче тільки-но з'їв дуже кислий лимон. - І тут лижуться! Піду поїм там, де немає людей.

Жека все розумів, бо всі троє були кращими друзями, нерозлучною троїцею, тому оце відкритий прояв почуттів він не те що не терпів, йому було бридко. Боліло серце, яке розірвали на тисячі шматків, бо незадовго до цієї пригоди він порвав з дівчиною, бо та за його спиною зустрічалася з іншим. Та крім того, що зустрічалася, та ще й побралася. Тому коли він сів на траву, щоб поїсти, то дуже здивувався, коли побачив тварин. Леонарда, папугу, мавпочок і ще різних пташок. Вони його не злякалися. Наче прийняли за свого. Дивно це все і одночасно круто. Тому Жека наступні декілька хвилин насолоджувався суспільством цих чудових тварин. 

Можливо і не дивно, але схоже на те, що тваринам сподобалась зовнішність цього хлопця. Хоча на ньому були біла футболка і сірі спортивні вільні штани з кросівками він був гарним. Руде волосся, сині, як дощові хмари, очі, високий ріст, гарна статура, сильні м'язи.

Та що й казати, всі мої однокласники і однокласників були красивими. Я ж себе такою не вважала. Яка є, така є..

Мар була типовою блондинкою, хоча не такою дурною як зазвичай вважають. А навіть розумною. Розпущене ледь хвилясте волосся падало не плечі,  червоні пухлі губи, голубі очі з чорними прожилинками,  густі вії, впевнений погляд. Вдягнена була у червоне, відкриваюче плечі, вільне плаття та білі босоніжки.

Антон був такий що - Ух. Широкі загорілі плечі, каштанове волосся, мускулисте тіло, хоча спортом особливо не займався. Сірі очі, сповнені гордості і величі. Ще корону дати, І все можна правити світом! Був одягнений у сині штани з багатьма карманами (мої улюбені) і біло-фіолетову сорочку у клітинку. Ну прямо модель!

Хто ж знав, що ця троїця ще себе покаже!