„Если эксперимент не удался один раз, виноват эксперимент, два раза — экспериментатор, три — теория.“
Лев Самуилович Клейн
Ранок був чудовим. Спала гарно. Я потягнулася і, взявши листок Біччі, вийшла з Дуба Всевишнього і пішла до моря. Погода сонячна, на небі ні хмаринки. Поклавши листок на землю, сіла на нього у позі лотоса і перенеслася у реальний світ, звідки закінчила свій шлях. Щоб дізнатися скільки годин, я вирішила запитати у 2 чоловіків, які стояли біля смітника і курили. Вони мене не почули, тому вирішила доторкнулися до руки одного з чоловіків. Але той озирнувся, хитнув плечима і уткнувся в телефон.
Я невидимка! Так, але спочатку підніму вон ту пляшку. Жителі мого міста почали не рано озиратися. Це означає, що пляшка сама підняла себе у повітря. Круто!
Я вирішила сходити у супермаркет, щоб скупити їжу. Але це треба зробити непомітно. А то подумають, що прийшла смерть за ними. Воно мені треба? Щоб потім ходили замучені та заїкалися? Звичайно, ні. Тому чекала, коли хтось зайде або вийде з магазину, щоб зайти. Жінка вийшла, і я швиденько зайшла. Ніхто ж не знав, що люди такі боягузи! Побачивши мене з пакетами їжі, всі чомусь швиденько всі закивали п'ятами. Чомусь поліція вирішила, що я якась фантастична істота я почали за мною ганятися. Тому швиденько забігши в будинок, я сіла в позі лотоса і перенеслася з їжею в Дуб Всевишній.
Хлопці проснулися, вони здивувалися, побачивши мене з пакетами їжі. Хоча запитань вертілось на язиках багато, юнаки вирішили спочатку поснідати, а потім розпитувати. Я все детально розказала про свої пригоди в земному світі.
Стоун, валяючись на гамаку, почесав своє волосся і сказав:
-Дівчина, що вміє телепортуватися з одного світу в інший, та ще невидимкою безплатно переносити різноманітні речі на цей багатолюдний острів. - і хлопець послав мені повітряний поцілунок.
Мовчанку порушив Лін, який роздивлявся узари на стелі дерева.
-У мене є план!
-Який? - підхопилися інші хлопці.
-Рано чи пізно почнуться дощі, І я думаю, що необхідно зробити дім для твоїх однокласників. - А ти Ро будеш транспортом з одного світу в інший. Треба лише купити будматеріали.
-Який ти турботливий! - промовив Ер.
-А де ми гроші дістанемо? - запитала Я.
- Ну тут я думаю проблем не виникне! - Мей підійшов до свого гамака, підняв подушку і витягнув звідси пакет з грошима.
-Ю-хуу! - Ер взяв жменю грошей і почав, як багатій, робити дощ.
-Гей! Ти що робиш? Нам ще цими грошима розплачуватися треба? - заволав Лін І кинувся збирати гроші.
-Я думаю, що сьогодні просто чудовий день, щоб зробити вилазку. - сказав Стоун.
Лін позапихав гроші в пакет, закрив його і став подалі від Ерні. А потім промовив:
- Ну на тому і вирішили!
-А коли працювати будемо? - запитала Я.
-Вночі. - промовив Лін.
-А чого не вдень? - уточнив Мей.
-По-перше, температура не така висока, а це означає, що ми не спотіємо. По-друге, по логіці всі сплять.
-Крім нас. - посміхнувся Стоун.
Лін лише кивнув в знак згоди.
-А по- третє? - запитав Ер.
-По-третє, нас ніхто не буде бачити. Якщо Ро не хоче, щоб однокласники про це знали.
Я лише хитнула головою, що я не хочу цього.
-Зранку будемо скуповувати матеріали, вдень спати, а вночі працювати.
-Оце я розумію! - Ер радісно похлопав друга по плечу. Але Лін відмахнувся від нього. Схоже на те, що Лін прив'язався до грошей.
- Але спочатку давайте погодуємо моїх однокласників. - запропонувала Я.
-Таке відчуття, ніби ми будемо годувати їх з ложечки і приказувати: "Ложечка за маму, ліжечку за папу..." - засміявся Стоун.
-Та йди ти...- я підстрибком вибігла на вулицю, хлопці з їжею за мною.
Однокласники ще спали, хоча було близько полудня. Ми не стали їх будити, тому біля кожного поклали 1,5 л сік, 4 булочок і 10 цукерок. Можете самі порахувати скільки було всього і по скільки на 75 людей. І як же без жувальних пластинок! Зубні щітку я не брала.
Як висновок: експеримент удався.