Глава 1

I to think as I looked of the Hollywood night, "There must be thousands of girls sitting alone like me, dreaming of becoming a movie star. But I'm not going to worry about them. I'm dreaming the hardest. 
Marilyn Monroe

Знаєте, буває таке відчуття, коли хочеться втекти подалі від людей, від себе.  Моє бажання здійснилося, хоча не так, як и хотіла.  

Мене звати Iрина, хоча частенько називають Ро.  Мені 17 років.  Батьки зникли, коли мені було 5 років, тож де вони зараз, я не знаю.  

Лежу на так званому ліжку.  Чути шум вітру и хлюпіт води.  Напевно це сон.  Я повертаюсь на бік і мої руки доторкуються до піску.  Пісок!  Я відкриваю очі!  Небо чисто-синє, де-ні-де літають чайки.  Де це я?  

Піднімаюсь и бачу своих однокласників.  Краще б я іх НЕ бачила!  Я перераховую іх!  Ого!  75 душ!  Це і минули школярі, які покинули школу, и тi, что ще зі мною навчаюсься.  Веселенько!  

Оглядаюсь: море, що поступово переходить в пісок, листок, на якому я лежала, ліс, что заманював мене всередину.  

Листя в діаметрі було 3-4 метри, в него можна було закутатись.  До тогож, воно було міцнім (розірвати мені не вдалось) и теплим (воно було товстим).  Ліс ще дужче и дужче манив мене до себе.  

Я піднялася и лишь зараз побачила в чому була одягнена.  Біла майка, чорний літній комбінезон і сiра кепка. Що дивно, де поділося моє взуття? Щодо моєі зовнішності, то вона була звичайною. Синьо-фіолетово-бірюзового кольору коротке волосся з чубчиком, зелені очі, короткий рiст. 

Ще раз глянувши на себе, побачила дуб, що ріс за 200 метрів від мене. Дуб на острові? Дуже дивно! Відійшовши ближче, дерево збільшилося, 3'явилися двері. Знайшовши всередину, побачила, що є "повітряні ліжка" гамаки-листки. 

Хай листок тоді будуть називатися листки Біччі ( від англійського слова big - великий), а дерево- Дубом Всевишнім . Чомусь захотілося помедитувати, тому сівши у позі лотоса, і заглибившись у свої дивні думки, я перенеслася до свого міста. Повітря було холодним і морозним, хоча температура була близько 12° С. 

До мене підійшли четверо хлопців, які згодом представились, як Мей, Стоун, Лін та Ер (повне iм'я Ерні) віком 18-19 років. Лін мене обняв і сказав: 

- Не гоже бідній дівчині мерзнути у таку погоду. А чого ти так вдягнута. Я розумію, весна. Але зараз не + 25° С! 

Хлопці дали мені чорний плед і завели у кафе, де запропонували гаряче капучіно з маршмелоу і смачні булочки. Відігрівшись, я розказала про те, чого я так одягнена і фантастичну історію про те, як опинилася на острові з дивним Дубом та мoїми однокласниками і те як я сюди потрапила. 

Мей стукнув кулаки по столу і сказав: 

- Вay! Ти умієш телепортуватися! Може тоді і нас з собою візьмеш? 

- Візьму! - відповіла я. -Але на острові спекотно...
-А вночі холодно. -закінчив Ер. - Пішли скупатися всім необхідним, а потім ти нас відправиш у дивовижну пригоду під назвою "Дуже населений острів". 

Дві години ми вибирати одяг, теплі і літні речі. Тому коли ми вийшли, на вулиці 4 пари людських очей на мене звернули увагу. Що далі? 

-Треба знайти якесь місце, в яке можна буде повернутися, - запропонувала Я. 

-А ти думаєш, що ми сюди повернемося! - запитав Лін. 

-Ага! - відповіла Я. 

Хто ж знав, що оце "Ага" перетвориться у "Клас!" Ми вийшли у безлюдне місце. Щоб не забруднити одяг, хлопці знайшли газету, тож я на неї сіла в позі лотоса. Юнаки доторкнулися до мого плеча, нас закрутило і ми опинилися на острові. 

I ось ми у Дубі Всевишньому. "Повітряних ліжок" у 5 разів збільшилося. Це означає, що за нами хтось стежить. Мей почав бігати по приміщення і захоплено торохкотіти язиком. Ніхто не розумів його балаканини. Напевно, мову відібрало. Згодом Мей з хлопцями заснув, в я вирішила вийти на вулицю, перед тим перевдягнувшись у зв'язаний синій світер, чорні штани і кросівки. 

Однокласники мирно спали, тож я вирішила вкрити їх листками Біччі. Позітхнула. Було вже темно. Зірки ледь освітлювали острів. Тому я потягнулася і теж пішла спати. 

Не знаю хто ви такий містер Відправ _Мене _Невідомо_Куди, а мені це починає подобатися.