Епілог: Світанок у Лондоні

​Вони випали з дзеркала в підвалі магазину Старфоллів саме в ту мить, коли воно розлетілося на мільйон безпечних друзів. У Лондоні був ранок. Сіре небо, запах вологої бруківки та звичний гуркіт кінних екіпажів — все це здавалося найпрекраснішою музикою у світі.

​Селеста лежала на підлозі, дивлячись у стелю. Її руки тремтіли. Еліас сидів поруч, притискаючи руку до закривавленого боку. Його магія Нагляду, та темна, страшна сила, що була його прокляттям, зникла. Тепер він був просто людиною. Але коли він подивився на Селесту, в його очах було більше світла, ніж у всьому Скляному морі.

​— Ми повернулися? — прошепотіла Олівія, обіймаючи Лукаса.

​— Так, — відповів Артур, піднімаючись на ноги й обтрушуючи пил із піджака. — Ми повернулися. Але магазину потрібен капітальний ремонт.

​Через рік магазин Старфоллів став найвідомішим ательє в Лондоні. Але ніхто не знав, що кожен шов на сукнях, які виходила з-під рук Селести, був магічним захистом для городян.

​Еліас Каспіан більше не був похмурим герцогом. Він став партнером Селести — і в бізнесі, і в житті. Він часто допомагав їй, підносячи нитки або розраджуючи клієнтів своєю новою, спокійною впевненістю.

​Одного вечора, коли Лондон занурився в туман, Селеста і Еліас стояли біля вікна майстерні.

— Ти сумуєш за ними? — тихо запитав він, обіймаючи її за талію.

​Селеста подивилася на свої руки. На пальці в неї була золота обручка, яку Артур виплавив із залишків магічного приладу.

— Вони не пішли назавжди, Еліасе. Кожного разу, коли я тримаю голку, я відчуваю їхні руки на своїх. Ми не просто врятували світ. Ми навчилися жити після шторму.

​Вона повернулася до нього, і їхній поцілунок був солодким і спокійним, без гіркоти страху чи тіні Нагляду. У кутку кімнати, в старому дзеркалі, на мить промайнуло відображення «Зоряного мандрівника», що вільно пливе під фіолетовим небом, а потім зникло, залишаючи лише щасливі обличчя закоханих.

​Кінець історії був лише початком їхнього справжнього життя.

​Кінець.