Розділ 4. Підземелля Тіней

Лондон під покровом ночі завжди смердів по-особливому: сумішшю вугільного диму, гнилої води з Темзи та ледь вловимим, металевим присмаком забороненої магії. Вхід до «Підземелля Тіней» знаходився у Спіталфілдсі, під занедбаним складом прянощів, де запах гвоздики був настільки густим, що здавалося, його можна різати ножем.
Еліас чекав на неї біля потайних дверей, притулившись до стіни. На ньому був довгий шкіряний плащ, який робив його фігуру ще масивнішою та небезпечнішою. Його кучері були сховані під низько насунутим капелюхом, але сіро-блакитні очі світилися в темряві провулка, наче у вовка.
Коли Селеста підійшла ближче, шкандибаючи та намагаючись не тримати спину так, наче вона проковтнула королівський скіпетр, Еліас повільно випрямився. Його погляд пройшовся по її «новому обличчю» — від сіруватої шкіри до ілюзорного бруду на щоках.
— Лайном небесним клянуся, Селесто, — промовив він низьким голосом, у якому виразно чувся стриманий сміх. — Я просив вас змішатися з натовпом, а не звалитися у вигрібну яму. Олівія явно має специфічне почуття гумору.
— Заткнися, Каспіане, — процідила Селеста крізь зуби, намагаючись не виходити з образу «портової щури». — Якщо ти ще раз прокоментуєш мій вигляд, я вплету твої тіні тобі в задницю так туго, що ти тиждень не зможеш сидіти.
Еліас видав короткий, хриплий смішок.
— О, це вже ближче до мови Підземелля. Тільки менше грації, люба. Більше перегару та безнадії.
Він штовхнув важкі двері, і вони спустилися вниз сходами, що пахли вологою та пліснявою.
Підземелля Тіней було величезним залом, виритим прямо під містом. Тут не було люстр — лише бочки з магічним вогнем синього кольору та сотні наметів, де торгували всім: від очей фенікса до запечатаних спогадів. Навколо вирував натовп: контрабандисти в засмальцьованих жилетах, занепалі маги в дірявих мантіях та істоти, яких Селеста раніше бачила лише в заборонених бестіаріях.
— Не знімай каптур, — шепнув Еліас, раптово притягуючи її до себе.
Його рука на її талії була твердою і гарячою навіть крізь шар лахміття. Селеста відчула, як її власна магія ниток здригнулася від цього контакту. Золотисті волокна навколо її пальців почали мимоволі тягнутися до нього, переплітаючись із його чорними тінями.
— Твоє татуювання... — прошепотіла вона, помітивши, як чорні лінії на його шиї почали світитися тьмяним фіолетовим світлом. — Воно реагує на це місце?
— Воно реагує на присутність джерела, — похмуро відказав він. Його обличчя стало жорстким, іронія зникла. — Ми на місці. Лот номер тринадцять. Дивись уважно.
Вони зупинилися біля помосту, де старий з одним оком витягав із залізної скрині предмет, загорнутий у чорний оксамит. Коли він зняв тканину, Селеста побачила дзеркало в рамі з людських кісток.
— Це воно? — запитала вона, активуючи свій магічний зір.
Світ навколо став монохромним, але нитки спалахнули сліпучим світлом. Від дзеркала тягнувся товстий, чорний канат магії, який впивався прямо в груди Еліаса. Але була ще одна нитка — тонка, слизька, кольору гнилої крові. Вона йшла від дзеркала вглиб натовпу, до постаті в глибокому червоному плащі.
— Еліасе, там! — Селеста вказала пальцем. — Та людина з червоною ниткою. Вона не просто продавець, вона...
Раптом повітря в залі здригнулося. Почувся різкий свист, і двері зверху вилетіли з петель під ударами магічних молотів.
— Магічний Нагляд! Усім залишатися на місцях! — пролунав посилений закляттям голос.
— Прокляття божевільної відьми! — вилаялася Селеста. — Це пастка!
У залі почався хаос. Люди кинулися в різні боки, перекидаючи бочки з вогнем. Синій вогник миттєво поповз по сухій солом’яній підстилці.
— Сюди! — Еліас різко розвернув її і притиснув до стіни в темній ніші за наметом із зіллям.
Він закрив її своїм тілом, затуляючи від спалахів світла, що летіли з боку гвардійців Нагляду. Селеста опинилася затиснутою між холодною кам’яною стіною та гарячим, важким тілом герцога. Його обличчя було в сантиметрах від її. Вона бачила кожну волосинку на його підборідді, чула його нерівне дихання і відчувала, як його серце б'ється в тому ж ритмі, що і її.
Тіні Еліаса піднялися навколо них, створюючи непроникний кокон. В обмеженому просторі ніші пахло грозою та шкірою його плаща.
— Якщо ти зараз не припиниш так на мене дивитися, Селесто, — прохрипів він, і його погляд на мить опустився на її губи, — я забуду, що ми в оточенні, і зроблю те, що твій щоденник опише як «найбільший скандал століття».
— Тоді менше базікай і роби щось із тими гвардійцями, — прошепотіла вона, відчуваючи, як ноги стають ватяними. — Бо якщо нас піймають, мій наступний запис буде зроблений твоєю кров'ю на стіні камери.
Еліас вишкірився в хижій посмішці.
— Як забажаєте, моя леді.
Він відсторонився, і його тіні вибухнули назовні, наче чорні батоги, збиваючи з ніг гвардійців, що наблизилися до них. Селеста ж, скориставшись моментом, випустила свої золоті нитки, сплітаючи їх у підніжки для переслідувачів.
— Біжимо! — крикнув він, хапаючи її за руку.
Вони вискочили в бічний тунель, якраз коли зал Підземелля поглинуло полум’я та крики. Але Селеста знала одне: вона встигла запам’ятати ту червону нитку. І вона точно знала, куди вона веде.