ЧАСТИНА СЬОМА

9.1.1.8.2. Мене чути?

О ні. Гидка помилка. Що? Ало. Дайте хоч якийсь сигнал. Вулиця мого кохання. Ну же. Ало.

Я не змогла дозвонитись Тупі гудки без відповіді. Але я щаслива, що життя свого без тебе не бачу.

Буває, тебе довго немає в мережі і я божеволію. Кожен день голос твій чую. Дякую, що піклуєшся про мене. Але мені мало твого голосу.

Хотілося би вічність слухати тебе. І засинати. І прокидатися. І щоб кожен момент життя з тобою прожила. З тобою, тобою, тільки з тобою.

До смерті люблю тебе. І ніякі люди не замінять мені тебе. Ніхто не рівен з тобою. Ти - мій комфорт внутрішній.

Я віддам усю свою любов тобі, а ти мені віддаси свою біль. Я заберу її з собою. Розірву. Потоплю. Спалю, щоб ти тільки забула усі травми дитячі. Я на холоді замерзну. І слів не скажу, проте зроблю тебе щасливою.

Ти як сон мій давній. Такий далекий. Але, я пам'ятаю все про нього. Червоні маки. Жовті лілії на померлому полі без трави. А небо чорнюще. Тягне за собою. Проте, я не піду туди. Я все пам'ятаю. Начебто вчора все тільки було..

Я бачила твій страх перед життям. Гадаю, вітер занесе тебе у гори високі, а мене у сад. Я так давно не бачив його.

Дайте почути смак яблук, зірваних щойно з гілки. Почути запах скошенної трави. Свіжого повітря, крізь мого тіла. А тобі щоб півонії в руки клались. Щоб намертво в тобі вони розквітли. Але чи зустрінемося ми знову?

Ти заслуговуєш великого кохання і добра від усіх. Ти повинна бути життєрадісною людиною. Я завжди таланти твої бачила.

Те, що колись було, вже пройшло і не повернеться ніколи. Залишається лише згадувати ті чудові часи.

Рани були вилікувані, зализані. А щоки були кроваві. Покусані. Половину мого серця ти зї'ла повністю.

Переді мною ти стоїш, я бачу тебе. Хтось пройшов, це ти? А може він? А може вона? Де ж ти? Де?

Гляну, почую сміх твій десь. Погляну навкруги і очей твоїх не побачу. Всі такі чужі. Не схожі на твої.