ЧАСТИНА П'ЯТА

А я розсіяна тобою. Я загублена тобою. Я закохана в очі твої невинні. Серце твоє належить мені, а моє серце — повністю тобі.

Такі хмурі, такі злі. Чому ми такі?

Соня, ти що, злишся на мене? Образу тримаєш? Ні?

За стільки років ти так і не розповіла мені про свою дорогу складну. Я свої таємниці тобі всі розповіла. А ти мовчиш.

Вирви мій поганий язик. Спали його, а мені відкрийся.

Все ж, можливо, якихось таємниць я не дізнаюсь, але я все побачу. Почую. 

Чи виконаєш ти моє завдання? Вб'єш мене холодною зимою? Чи жарким літом? Не мовчи, швидше дій.

Я вбита тобою зранку і вночі. Вбита твоїм тихим мовчанням.

Вбий мене, Соня.

ВБИЙ МЕНЕ.

ВБИЙ.

В.

Б.

И.

Й.

Колись наша Земля вкриється нашими сльозами. Радісними. 

Ми побачимо далеке місячне сяйво, почуємо запах червоних троянд.

Ти чуєш мене? Голос мій чудовий. Чуєш?

Соня. Я в очах твоїх побачила голосний океан. Водночас яскравий і такий темний. 

А голоса твої постійно сваряться. Бігають. 

Ти бачила агресію мою невгамовну? 

Я так кричала, жаліючи про твої тупі вирішення. Що ти в ній такого побачила?

Лежала, ледве дихаючи. Дивилася на тебе. Довго дивилася, не розлюбивши. Невже, вона краще мене?

Соня. Я готова у полях забутих загубитися, ось тільки твоя любов застряне в мені навіки. 

Назавжди залишишся такою доброю.

Ти завжди будеш в очах моїх маленькою, ніжною дівчинкою. Іноді, такою нетямлячою, але улюбленою. 

Відкрий очі свої ширше. Любов твоє перед тобою стоїть. 

В душу твою проситься, тягнеться. А ти куди біжиш, Соня?