ЧАСТИНА ПЕРША

Присвячую своїй подрузі Соні на її чотирнадцятиріччя.

Безмежно кохаю, цілую.

А птиці щебетали. А я жила. А я й справді кохала.

Що означає — «кохання»? Невиліковна рана? Тепла згадка? Обман своєї душі? Я гадки не маю..

А день за днем. А ніч не ніч. І я не я. І ти не ти. Все не так, як було у моїх думках вигаданих. Чарівних.

Хто зможе вирвати моє серце, замінивши чужим? Хто це зробить? Хто? А мені й темрява вже не допоможе. Я померла, але кожен день нагадую собі, що досі живу.

Тримавши її за руки, ніжно посміхаючись, я розповідала їй про все на світі, але вона була щаслива з іншою. Невже, це ця людина, з якою ти котриш провести уже своє життя? Чи готова ти до цього? Я рятую душу твою, виліковую твої болючі травми, а ти знову ковтаєш цю жалісну брехню. 

Ти для мене цілий світ відкрила, а я допомогла тобі вирватися з тягнучої униз чорної діри.

Коли стане жити краще?

Кого покинути? Кого пробачити? А кого назавжди залишити в минулому.

Мої руки перемотані твоїми помилками. Розв'яжеш мені їх? 

А як же серце моє? Ти забереш його з собою?

Я безмежно прив'язана до тебе, безслівно кричу вдалину про кохання. Ти чуєш мої сльози? Мій крик голоснотихий, чуєш? Я знала, що слабка для цього світу. 

Я пам'ятатиму тебе і після своєї смерті, бо ти став на заваді усім іншим. Пам'ятай, що я тебе безмежно цінувала і до сих пір, ціную. 

Одна твоя помилка — зламає весь шлях, пройдений нами разом. А я не винна. Ти одна в моєму величезному серці.

Але чи стримала ти мої таємниці? Чи сказала комусь? Не смій мені брехати. Я бачу все по твоїх блакитних очах.