5. Сплеск

Ранок. Давно не почувалася настільки добре! Немов у мені кипить енергія! Хм... Вісім. Адже я лягала о восьмій... Проспала цілу добу? Воно й не дивно після стількох вражень, але як же Тутай? Ми ж збиралися зустрітися. Настрій миттю пропав. А якщо сьогодні він не прийде? Раптом він образився? Я б на його місці так точно образилася! Як дивитися тепер йому в очі? Що якщо більше ніколи його не побачу?

Занадто багато питань крутилося в моїй голові. Тягнуло вилізти назовні цієї секунди, але підсвідомість завжди говорила, що це неможливо. Мій час - ніч, сутінки. Вдень там робити нічого. Адже не дарма я сплю вдень. Тоді чому прокинулася так рано?

Усе ж мріяла перевірити, що відбувається зверху вдень. Найдивніше, що мені довелося плисти туди нескінченно довго, ніби реальність дня і ночі змінюється. Я втомилася, так і не виринувши, повернулася. Шлях назад був занадто швидким. Щось не пускало мене нагору. А я думала, що тепер усе буде так просто! Нині навіть не знаю, чи зможу вибратися звідси вночі. Плавала ще кілька разів, але результат був той самий. Нарешті, геть вибилася з сил і знову заснула. Цього разу уві сні бачила юну дівчину, яка плакала біля водойми. Хотілося її втішити, але злила вона мене ще більше! Її сльози були такими палючими, ніби кислота. Я прокинулася від свого гучного крику - здавалося своїми сльозами вона пропалила мене наскрізь. Моторошно.

Тим часом наступав вечір, цього разу мені все-таки вдалося висунути ніс із колодязя. Цікаво те, що не довелося дертися по стінах: рівень води був високим. Хоча, коли з колиски (озера) виходила вдень на берег колодязь здавався порожнім.

Я зістрибнула на землю і поїжилася. Холодно, білий туман укутав усе щільною завісою, нічого не розгледіти. Відходити далеко сама я не наважувалася - боялася заблукати. Чекати, чи прийде, не хотілося. Я голосно крикнула в той напрямок, куди минулого разу він ішов: "Ту-тай" - голос потонув у тиші. "Тутай!" - ще голосніше закричала я. "Де ж ти, Тутай?" - мені лише залишається сподіватися, що він прийде. Можливо сьогодні ніхто не виходить із дому? У такий-то туман.

Я вибиралася кілька разів на поверхню, сподіваючись, що молочний серпанок розсіється, але той протримався до самого ранку.

У променях ранкового сонця він заіскрився і набув персикового кольору, шкода, що мені пора йти.