Зірки на ґанку

Зірки на ґанку

(Сонетні спогади)

Збірка віршів у трьох розділах

Автор: Євгенія Заграва

2024 березень

Вітри жовтневого місяця

Пройшла гроза – 

І знову літня проза.

Василь Симоненко

Сонне місто

Дощ у хмарах,

Тиша у зірках,

І ти - цвітіння сонця,

Як після грози

Пориви вітерця.

І поки місто спить,

Велич його розквіта

Барвами осені за мить.

Ніч його - завжди розмаїта,

Де життям лунають голоси.

Побачити не вдасться нікому,

Наскільки прикро місто тішиться

Зухвалістю людською,

Проте чути здалека

Вітання водоспаду,

Десь за рогом,

Що співає серенади.

Рано, ще до світанку,

Цвіркотять зірки.

Пітьма розходиться туманом,

Що упіймав стежки з усіх боків.

Муркоче місяць сам по собі,

Тінь летить, немов то птах.

Граціозно і бурхливо сяє ніч

В обіймах ранку.

***

Сумне провалля - ескіз сузірʼя наді мною.

Гордовито тьмарить сон барвистий яр.

Терниста путь зустрічає правди край,

де безсонним сонця променем зіграє гай.

Вітер шепоче осені на вухо,

луною відбиваються думки;

Вродливість ранку схована у ночі,

коли ріка слів ллється навкруги.

Степи

вночі тихіше, ніж уранці

бо зорі сплять, і море спить,

і тільки вітер в сумнім танці,

із журбою говорить.

луки, вкритії туманом,

одіозний спів птахів

чутно, бо такий він

невгамовний –

голосний танець-спів.

Віхола 

З вітром сніг летить все швидше,

У вихорі сумних думок.

І забирає на прощання

Світло сонця залишок.

Це вже зима? Чи все ще осінь

Командує вектором вітрів.

Вранці уже морозно,

А на душі все так свіжó.

Опале листя, ще зелене,

Схованеє снігом, вдалині

Під кривду світу,

Кривавим місяцем осяяне,

До ранку не розталене.

Цикл

Журбою листя зацвіте,

вдаючи осінні конотації.

Упродовж ночі, ранку, дня

втрачає радоснії ноти. 

І тихо-тихо, та охоче,

легким поривом вітерця,

зійдуть темряви мінори

із кроком ночі, ранку, дня.

Холодна пора настала різко,

інтимніше, однак, не стало ні на мить.

Але у місті осінньому,

на вулиці – нічний та темний ліс.

Минає літо

Уранці сон затьмарить

Тишу, закарбовану весною.

Птахи знову заспівають,

Їхні голоси розіллються рікою.

Поки пʼяні ночі ще сплять,

Панує сонця гра.

А туманом вкрите поле,

Зневажатиме моря вальс.

Із тихим плескотом води

Народжуватимуться зірки,

Зацвіте терен на паркані,

Що стільки років пустував.

Глузуватиме безсонне сонце

З вуалі ночі, що

Затримується у місті,