1 Розділ

Зірки Рейо та Налім завжди з’являлися на небосхилі Еларії одночасно. Вони займали свої місця з початком сутінків і зникали зі сходом сонця. Цей астрономічний цикл залишався незмінним протягом усієї письмової історії світу.

Землі Еларії були офіційно розділені на два державні утворення: Оріанту та Нокту. В Оріанті проживали світлі ельрійці. Ця територія характеризувалася вологим кліматом, наявністю розгалужених водних систем та густою рослинністю. Місцеву фауну складали травоїдні тварини та духи роси й води, які не виявляли агресії до інших. Соціальний устрій Оріанти базувався на принципах взаємодопомоги та захисту навколишнього середовища.

Нокта була географічною та політичною протилежністю. Це був край суворих погодних умов: частих бур, низьких температур та постійних вітрів. Населення Нокти складали темні ельрійці, чия культура була зосереджена на військовій підготовці та майстерності вбивства. Тут мешкали духи хижаків, вогню та льоду, що пристосувалися до виживання в умовах дефіциту ресурсів.

У літописах обох сторін був зафіксований текст давньої легенди. У ній стверджувалося, що настане момент, коли орбіти Рейо та Наліма перетнуться, і дві зірки візуально з’єднаються в один об’єкт. Згідно з пророцтвом, ця подія стане сигналом до припинення конфліктів між Оріантою та Ноктою.

Оріанта зустрічає кожного маревом теплого туману, що цілує шкіру, немов волога пелюстка. Це край, де сонце не пече, а лише ніжно гладить верхівки велетенських дерев, чиї крони сплітаються у живий дах над головами мешканців. Тут кожен подих пахне мохом, розквітлим жасмином та свіжістю розбитої об каміння води.

У серці цього королівства співають річки. Прозорі потоки омивають білі скелі, а в їхній глибині танцюють духи води, схожі на мерехтливі стрічки срібла. Життя в Оріанті не знає поспіху. Мешканці будують свої оселі прямо у стовбурах дерев-велетнів або плетуть їх із живої лози, яка ніколи не в’яне, поки в домі живе любов і злагода.

Культура світлих ельрійців — це мистецтво творення. Коли настають сутінки, Оріанта не занурюється в темряву. Навпаки, вона розквітає тисячами вогників: люмінесцентні квіти розкривають свої чашечки, випускаючи м’яке золотаве сяйво, а дерева починають ледь помітно пульсувати в такт серцю лісу. У ці години ельрійці збираються на терасах, що висять над водоспадами. Вони вдягнені в невагомі шати кольору вранішнього неба або молодої зелені, прикрашені живою росою, яка не стікає з тканини, а тримається на ній, як коштовне каміння.

Правлять цим краєм не силою меча, а мудрістю душі. Королева-Хранителька — це та, чий голос чують птахи і чиїм рукам підкоряється коріння. Вона не віддає наказів, вона просить, і ліс відгукується. Її корона — це вінок із квітів, що ніколи не в’януть, бо живляться її власною внутрішньою світлою силою. Тут немає в’язниць чи кайданів; найбільшим покаранням вважається вигнання за межі Оріанти, туди, де закінчується спів духів і починається тиша попелу.

Кожен ранок починається з ритуалу: тисячі ельрійців виходять до садів, щоб зібрати перші краплі роси в кришталеві глеки. Ця вода цілюща, вона дарує довге життя і спокійний розум. Діти тут граються з духами тварин — прозорими оленями та птахами з пір’ям, що нагадує сонячне зайченя.

Але навіть у цьому раю є місце для сталі. Високо на кордоні, де ніжний мох Оріанти зустрічається з обвугленою землею Нокти, стоять вартові. Їхні білі обладунки сяють у світлі зірки Рейо, а їхні серця наповнені не жадобою крові, а великим бажанням зберегти цей тендітний світ, де кожна квітка має значення.

За великими воротами, що позначали крайню межу світла, простягалася Велика рівнина. Це була пустка, випалена вогнем, де земля мала колір застиглого попелу, а замість трав росли гострі кристали обсидіану. Тут вітер ніколи не вщухав; він вів свою нескінченну, тужливу пісню, перекочуючи по рівнині камені та кістки тих, хто насмілився кинути виклик цьому краю.