Розділ 8

Щойно я наблизився до музичного салону, до мене підійшов Зорес.

- Ваша Високосте, все готове для початку прийому. Претендентки зі своїми менторами вже очікують у кімнаті, коли їх почнуть представляти гостям.

- Як їх настрій?

- Здається, всі тримаються доволі впевнено. Думаю, що сьогодні ніяких проблем не має виникнути. Це ж лише демонстрація талантів, - всміхнувся він, - навряд чи з цим можуть бути складнощі. Дозволите оголосити про ваш прихід?

- Так, - відповів, а сам подумав, що чим раніше почнемо, тим швидше закінчимо. І я зможу зайнятися іншими важливими справами.

Зорес відчинив двері в зал, де вже зібралися запрошені на прийом представники вищої знаті. Зазвичай їх кількість значно перевищувала ту, яка була присутня сьогодні, але зважаючи на обставини, ми вирішили обмежитися лише сотнею гостей.

- Пані та панове! – пролунав гучний голос розпорядника відбору. Голоси в залі миттєво замовкли, музика стихла. – Його Високість принц Деміан!

Я пройшов крізь живий коридор гостей, які шанобливо схилилися в поклоні і зайняв місце на троні, який одиноко стояв на протилежному від вхідних дверей боці. Трони короля і королеви я наказав тимчасово прибрати, щоб не мозолили очі пустотою і зайвий раз не нагадували придворним, що і відбір, і наречені, і сам цей прийом – вимушений захід, до якого спонукали зовсім не приємні обставини.

Зорес тим часом продовжив:

- Ваша Високосте, високоповажні гості, дозвольте представити вам учасниць королівського відбору наречених та їх вельмишановних менторів. Перед прийомом було проведено жеребкування, яке й визначило у якому порядку панночок будуть запрошувати до зали. У такій же черговості вони продемонструють нам свої таланти.

Вся увага присутніх була прикута до дверей. Неприхована цікавість, з якою очікували появу учасниць відбору, була цілком зрозумілою – одна з дівчат, які зараз зайдуть до зали, зовсім скоро мала стати моєю дружиною і їх майбутньою королевою.

Незважаючи на те, що я вже був знайомий з нареченими, але теж очікував на їх появу з не меншим інтересом. Поки що наші зустрічі обмежувалися першим знайомством перед ритуалом початку відбору і декількома спільними трапезами, під час яких я з ними майже не спілкувався, даючи можливість звикнутися зі своїм новим становищем і почати почувати себе значно вільніше.

Поки що я міг сказати лише те, що вони всі доволі гарні. Ну, майже всі, якщо згадати «темну конячку» відбору. Хоча, якщо відкинути несприятливі обставини нашого знайомства і той факт, що вона примудрилася відразу ж вибісити мене своїм нахабством, то, чесно кажучи, не така вона й страшко, а просто звичайна, нічим не примітна дівчина, яких тисячі навколо. Зовнішністю вона однозначно програвала своїм суперницям. Як і магічними здібностями. Я хоч і дозволив провести Ритуал Пробудження, та не покладав на нього особливих надій, на відміну від пані Аделаїди. Хоча старенька, можливо, і справді вже трішки була далекою від реальності.

- Панна Олеся та її ментор пан Турін Арнезі!

Я підвівся і, зробивши пару кроків вперед, очікував поки підійде перша пара.

Розкішне каштанове волосся дівчини вільними хвилями спадало на відкриті плечі, що неймовірно їй личило. Олеся помітно хвилювалася і від того, навіть не помічаючи цього, вчепилася в руку свого наставника з такою силою, що я навіть зі свого місця помітив, як побіліли від напруги її пальці. До честі Арнезі, той навіть вигляду не подавав, що це йому приносило якийсь дискомфорт. Він, звісно, чоловік кремезної статури, але навіть його міцні м’язи мали відчути таку залізну хватку. Я вже вирішив, що вона взагалі не відпустить його, але, наблизившись до мене, Олеся все ж опанувала себе і зробила елегантний реверанс.

- Вітаю вас! – підбадьорливо усміхнувся. – бути першою завжди складно, але ви чудово з цим впоралися. Ваша сміливість може зрівнятися хіба що з вашою вродою.

- Дякую, Ваша Високосте, - її очі засяяли і, відходячи вбік, вона вже виглядала значно спокійнішою.

- Панна Діана та її ментор пан Вінс Ратам!

А от цій білявці впевненості не бракувало. Я й раніше помічав, що вона трималася так, наче не бачила у своїх суперницях гідних конкуренток. От і зараз вона прямувала, поклавши долоню поверх руки свого наставника, з грацією хижої кішки і з гідністю королеви. На фоні сивочолого, з попельнасто-білою бородою Ратама, який був трішки нижчий неї зростом, Діана просто сяяла молодістю та красою. І вона знала про це. Знала і насолоджувалася своєю вродою і тим ефектом, який справляла на оточуючих. А я поки що не міг визначитися чи подобається це мені, чи навпаки відштовхує. Що ж, час покаже.

- Вітаю вас! – відповів доволі стримано на відверто кокетливу усмішку дівчини. – Виглядаєте чарівно.

- Дякую, Ваша Високосте. Але навіть я тьмянію поряд з вами, - вона ще раз стрельнула у мене поглядом з-під пухнастих вій і тільки тоді підвелася і прослідувала на своє місце.

- Панна Аріна та її ментор пан Корвін Нітблум! – повідомив розпорядник відбору про прибуття наступної претендентки та її супроводжуючого.