7.1

Я перевела подих. Виявляється, я й справді на якийсь час затамувала дихання і тепер у грудях аж запекло від нестачі кисню. Невже це означає, що я у мене теж є магія? Я не «бракована»! Не помилка! Я теж зможу чомусь навчитися. 

Одного погляду на обличчя менторів вистачило, щоб зрозуміти, що зраділа я передчасно. Похмурі обличчя, підтиснуті губи, красномовні зиркання між собою  і розчаровані знизування плечима.

- Майже нічого, - тихо промовила менторка, яка стояла до вівтаря найближче.

- Задатки є, але зовсім невеликі. Схоже, що лише малий рівень побутової магії, - розмірковуючи промовив жрець, ні до кого конкретно не звертаючись. Він все ще дивився на артефакт, який більше навіть не мерехтів. – Зазвичай, при наявності побутової магії з’являється жовте світло. Але, враховуючи, що світло навіть не горіло, а лише мерехтіло, то думаю, що кількість магічного потенціалу настільки мізерна, що її не вистачило навіть, щоб змінити білий колір на жовтий. Або він настільки блідий, що майже непомітний.

Почуте відгукнулося в мені гірким розчаруванням. Спочатку я так зраділа, відчула надію, а тепер... Крихти побутової магії? Все одно, що злетіти, а потім раптом зрозуміти, що ніяких крил у тебе насправді немає, і хряпнутися не просто на землю, а прямісінько у шмат лайна.

- Отже, дива не сталося, - почула позаду голос Деміана і рвучко обернулася. Він дивився на мене без жодної емоції на обличчі. – Власне, як і очікувалося.

Кров прилинула до моїх щік. От же ж, засранець вінценосний! Міг би й промовчати, а не посипати рану своєю отруйною сіллю. Хоч би вигляд зробив, що співчуває. Чурбак королівський!

Лише Аделаїда, стоячи поряд з принцом, задоволено посміхалася. От, цікаво, що такого радісного вона почула чи побачила, що всі інші не помітили? У мене мимоволі промайнула думка, що, можливо, Діана не так вже й перебільшила про дивацтва бабці. А що як у неї і справді трохи не всі вдома? Вік все ж таки…

- А я з вами не згодна, - голосно і впевнено промовила вона і обвела всіх присутніх переможним, самовдоволеним поглядом. – Тому відразу після прийому я підготую ритуал Пробудження.

На якусь хвилину запанувала тиша. Те, як присутні перезирнулися і з яким здивуванням подивилися на мою наставницю, змусило напружитися.

- При всій повазі до вас, пані Аделаїдо, але ж ви знаєте, що цей ритуал проводять лише в дитинстві. Ніхто не знає, як він може вплинути на дорослу людину, - заперечив жрець.

- Хто з нас професор ритуалістики? Ви чи я? – войовниче поцікавилася бабця у відповідь. Схоже вона не відчувала ніякого пієтету перед його саном. – От і Його Високість не має нічого проти. Правда ж, Ваша Високосте?

В очах Деміана лише на мить, але промайнуло здивування. Сто відсотків, він чув про це вперше. Але, з незрозумілої причини (і не тільки для мене, а й для всіх присутніх в цій залі, судячи з їх видовжених облич) він кивнув.

- Але ж, Ваша Високосте… - спробував заперечити один з менторів.

Але принц його перебив:

- Я даю дозвіл на проведення ритуалу Пробудження. Сподіваюся, пані Аделаїдо, ви знаєте, що робите, - відрізав він і вийшов з кімнати, поставивши крапку у навіть не розпочатій дискусії. 

Бабця ледь в долоні не плескала. Дехто з менторів несхвально похитав головою, дехто скептично знизав плечима, а я не знала чи мені радіти, чи забігти світ за очі. Все, що я зрозуміла з їх розмови, це те, що до дорослих його не застосовують. То я буду піддослідним щуриком? Це щось на кшталт вітрянки у нашому світі? Якщо маленький захворів, то не страшно. А от дорослому, то вже як пощастить. Щось мені ця іншосвітна «вітрянка» не до вподоби. Але хто ж мене питав?

- А я можу відмовитися? – запитала Аделаїду відразу, як повернулися в кімнату. Робити це при сторонніх не хотілося. Їхня щирість викликала в мене сумніви.

- Звісно, можеш. Ніхто силою тягнути тебе не буде. Але добре подумай чи хочеш ти цього насправді. Чи, можливо, це говорить твій страх? – вона пильно дивилася мені у вічі. – Ритуал Пробудження дійсно проводять у дитячому віці, щоб допомогти організмові активувати магічні здібності. Те, що раніше його жодного разу не застосували до дорослого, ще не означає, що цього робити не можна. Звісно, приховувати не буду, деякий ризик є. Але я впевнена, що все буде добре.

Я зітхнула. Вона влучила в саму точку. Звісно, що я боялася. Але, водночас, пригадала відчуття розчарування, коли зрозуміла, що моя надія на диво не справдилася. Його присмак я відчувала і досі, мов оскомину на зубах після кислого лимону.

Перед очима спливло обличчя Деміана. Він же навіть нітрохи не засмутився з результату перевірки. Тим паче, ні на грам не здивувався. Власне, все вказувало на те, що саме такого і очікував. Мені здається, що він і дозвіл на проведення ритуалу Пробудження дав Аделаїді лише для того, щоб самому остаточно переконатися і іншим довести мою нікчемність.

От тільки чи варто ризикувати собою, щоб втерти йому носа? А раптом у мене все ж є шанс отримати справжню магію, а не лише дрібні крихти, мов скромний льодяник з величезного Кенді бару. Мої думки металися від страху до надії.

- Тобі не обов’язково відповідати саме зараз, - помітивши мої сумніви, додала бабця. – Даси свою остаточну відповідь після прийому. А от що відкладати ніяк не можна, то це підготовку до нього. Ти говорила, що маєш подумати над своїм виступом. Вже щось надумала?

Я зараз прямо флешбек зі шкільного життя вловила: «Чи вивчила ти, Софіє, домашнє завдання?» А ти з подружками гуляти ходила і навіть про нього не згадувала. Точнісінько як і було цього разу.

- Я ще думаю.

- Тоді поквапся. Часу залишилося зовсім мало – лише два дні. Скоро прийде майстриня і допоможе підібрати тобі фасон сукні для прийому. Дало, ти забрала у цілителя те, що я просила? – гукнула вона до дівчини, яка щось робила у ванній кімнаті.

- Так, пані Аделаїдо, - Дала визирнула з-за дверей і посміхнулася. – Я вже почала готувати все необхідне.