6.3

Аріна оглянулась навколо себе і її очі стали ширше. Схоже, що до цього моменту вона навіть не помічала, що коїлося навколо. Вона зойкнула і, закривши очі, почала глибоко дихати, роблячи плавні руки зігнутими у ліктях руками в такт своєму диханню. Між її пальцями коливалося ледь помітне марево. Вона ніби пестила повітря, заколисувала його, щось тихенько нашіптуючи. І воно неохоче, відбрикуючись, як дитя, яке надто розперезалося і не хотіло вгамовуватися, повільно, але підкорилося. Вітер вщух, дихати знову стало легко і нічого більше не намагалося злетіти.

- Я вас налякала? Вибачте. Воно якось саме. Я просто дуже розсердилася і, схоже, втратила контроль, - Аріна ніяково усміхнулася. – Діано, я не хотіла тебе лякати. Пробач. Але ти справді іноді поводишся жахливо.

Діана, до якої повернулася здатність вільно розмовляти, змінила блідий колір на лихоманливий рум’янець. Було помітно як вона міцно стискає щелепу, що під нею аж жовна повипиналися. Я думала, що вона зараз вибухне гнівом, почне звинувачувати Аріну або лаятися на чому світ стоїть. Та голос її прозвучав спокійно, навіть з нотками вибачення:

- Та нічого. Я й справді палицю перегнула. Я знаю, що іноді буваю просто нестерпна.

Овва! Наче бабка пошептала! Хоч до рани прикладай! Який гарний метод виховання. А головне – дієвий. Щоправда, навряд це її й справді виправить, але хоч на якийсь час вгамує.

Якщо зізнатися щиро, то у мене в самої ноги й досі трохи тремтіли. Все ж я вперше зіткнулася з таким сплеском магії. Одна справа знати, що вона існує, а зовсім інша – побачити на власні очі. Побутова магія, яку використовувала Дала, і навіть переходи порталами не йшли ні в яке порівняння з цим шаленим буйством стихії. А враховуючи, що якби раптом вона цілковито б вийшла з-під контролю і почала біснуватися, то хто знає до чого б це могло призвести. Не знаю як дівчатам, а мені точно не було чого їй протиставити.

Я не змогла стримати цікавості і схилившись до Лери запитала пошепки:

- А ви всі так умієте?

- Саме так – ні. Лише Аріна має магію повітря. У всіх здібності різні. Я, наприклад, вмію створювати ілюзії. Звісно до повноцінного мага мені ще тренуватись та тренуватись, але дещо вже вмію.

- А як ти зрозуміла до чого маєш хист? Відчула якось?

- Спочатку нас перевіряли за допомогою спеціального артефакту, а потім вже ментор допомагав.

- Щось на кшталт Сортувального капелюха з Гаррі Поттера? – гмикнула я.

- Та ні, - захихотіла дівчина, - хоча це було б весело. Я, до речі, його велика шанувальниця. Якби мені в дитинстві, коли я до пів ночі, ховаючись від мами під ковдрою з ліхтариком, щоб не лаяла, по декілька разів перечитувала кожну частину, сказали, що магічні світи насправді існують, і я потраплю в один з них, то я б, напевно, обхезалася від радості.

Поступово розмова вирівнялася і перестала бути «грою в одні ворота». І хоча мене час від часу запитували про щось, але це вже було в межах загальної розмови і не викликало ніякого дискомфорту.

Дівчата розповідали різні смішні історії, які відбувалися з ними при перших спробах використання магії та про те, як вони познайомилися з Амадеєм і потрапили сюди. Вони весело щебетали, обмінюючись враженнями і висловлюючи припущення, які випробування на нас чекають попереду.

Тільки я не зовсім розділяла їх радісного збудження від очікування. Воно й не дивно. Всі вони опинилися тут з власної волі, і лише мене занесло сюди через власну дурість.

До того ж, хоча і не хотілося визнавати це, але мене засмутив той факт, що всі вони отримали якісь незвичайні здібності, а я, навіть в магічному світі, залишилася найзвичайнісінькою дівчиною. От як так? Як в халепу вскочити – так, будь ласка! А як хоч дрібочкою магії наділити – дзуськи!

Мене навіть не спробували перевірити ніяким там артефактом чи ще якоюсь чарівною штукенцією. Чому? Чи вважають зовсім безнадійною? От тільки навіщо тоді мені всі оті книжки про магію? Навіщо мені наставниця? Щось я знову зовсім заплуталася.

Відповідь на одне з цих питань я отримала вже на наступний день.