6.2

Спочатку у мене склалося враження, що цей пікнік затіяли лише з однією метою – влаштувати мені перехресний допит. Добре, що дівчата хоч імена свої спершу назвали, а вже потім засипали мене купою запитань. Не скажу, що не здогадувалася про щось подібне, але все ж, почувала себе не дуже комфортно. Наче сидиш перед екзаменаційною комісією, де кожен так і намагається вигадати питання, щоб тебе «завалити».

Не бачила сенсу приховувати своє минуле або те, яким чином опинилася тут. Тому відповідала чесно і навіть докладно.

Змовчала лише про те, що Олексій Сергійович пропонував стерти мені пам’ять. Підозрюю, що так воно й буде з усіма, хто не пройде відбір і повинен буде повернутися додому. Навряд така новина дівчат потішить. Вони ж думають, що це найбільша пригода, яка сталася в їх житті. А яка користь з пригоди, про яку ти не пам’ятаєш? Ні похизуватися перед друзями, ні враженнями поділитися.

А ще, не стала повторювати слова принца про мою зовнішність і про його «віру» у мої перспективи на цьому відборі. Не вистачало ще зміючці Діанці дати у руки додаткову голку, щоб шпигати мене кожного разу. Вона і своїм жалом непогано справляється.

Цього разу мішенню стала не тільки я, а й Аделаїда.

- А ти знаєш, як її поза очі називають? – єлейним голоском поцікавилася Діана, коли мова зайшла про менторів. - Хоча звідки тобі знати, ти ж тут зовсім недавно. Навіжена Дела. Цікаво чого б це?

Я кинула до рота виноградину, не поспішаючи з відповіддю. Можливо старенька пані і справді дещо ексцентрична і іноді не добирає слів, щоб згладити свою різкість, але це не дає права глузувати з неї.

- Можливо тому, що вона занадто розумна і не кожному по зубах. Люди часто намагаються принизити того, хто краще або попереду їх.

Білявка лише презирливо фиркнула, напевно розгледівши не надто замаскований натяк у її бік, і, підійшовши до столика з частуванням, з надмірною увагою почала перебирати фрукти у вазі. А потім все ж буркнула у відповідь:

- Я лише хотіла тебе попередити. До того ж, враховуючи можливості їхнього світу, щось я не помітила результату її старань. Хоча, можливо ми побачимо їх на прийомі, - вона нарешті обрала собі соковитий персик, підкинула його у руці, наче м’ячик і, самовдоволено посміхаючись, повернулася назад у крісло.

Як же вона мене бісила! Але я не встигла ще вигадати, чим би заткнути їй пельку, як втрутилася Рита:

- Дівчата, та годі вам! Нам не можна сваритися. Ми ж всі з Землі, в абсолютно чужому світі. То ми, вважай, як сестри тепер.

- А в родині не без виродка, - пробубоніла я собі під носа тихесенько.

Сваритися і справді не хотілося. Та по тому як блиснули очі Лери, та здригнулися кутики її губ, зрозуміла, що вона все ж почула мої останні слова. Однак вголос дівчина сказала геть інше:

- Згодна з Ритою. Не варто сваритися. Краще скажіть, а ви вже вирішили, що будете показувати на прийомі? Бо я досі вагаюся між тим, щоб намалювати картину або продекламувати вірш.

- Що те, що те – тупо, - знову подала голос Діана, презирливо фиркнувши.

Невже кожного разу, коли вона відкриває рота, звідти ллється отрута? Я глибоко вдихнула, намагаючись не втратити терпіння.

- То може розповіси нам, простим смертним, чим ти плануєш принца вразити? – Олеся кинула на Діану глумливий погляд.

- Побачите. Переконана, що Деміан не залишиться байдужим.

- Якщо я правильно пам’ятаю, то ти в нас – Міс чогось-то там? Досвід маєш. От тільки твої принади третього розміру навряд чи вразять цю штукенцію, - Олеся підняла руку і вказала на магічну мітку. – То ти б краще трохи попустилася. Не так боляче падати буде.

  Діана спалахнула, її очі блиснули люттю. Процідила крізь зуби, зашипівши, наче змія:

- Та як ти смі…

Вона не договорила, осіклася на пів слова. Але виразу її обличчя я вже не бачила, бо вражено дивилася на те, що почало відбуватися навколо.

Від раптового різкого пориву вітра штори злетіли вгору і затремтіли, наче язики полум’я у яке додали добрячий оберемок сухого хмизу. Повітря стало настільки щільним, що аж дихати важко, немов хтось невидимою рукою стискав шию. Та саме вражаюче було те, що предмети навколо почали рухатися і двигтіти, мов при землетрусі, а деякі навіть зависли в повітрі.

- Досить! – роздратовано вигукнула Аріна, підхопившись на ноги і зробивши два кроки в бік Діани. Її русява коса здавалося жила своє окреме життя, звиваючись позаду неї, наче розлючена змія – того диви вжалить. – Припиніть ці безглузді сварки. Ніяких сил вже не вистачає терпіти твою грубість, Діано! Ти нічим не краща за будь-кого в цій альтанці! Кожна з дівчат має шанс і право стати переможницею у відборі. І не тобі вирішувати хто це буде. Зрозуміла?

Діана перемінилася в обличчі, зблідла і втислася в крісло, злякано кліпаючи очима. Вона швидко закивала головою і важко, немов їй не вистачало повітря, вичавила з себе:

- Так. Пробач. Всі пробачте. Я просто… Я була занадто груба.

- Аріно! – Рита підвелася і обережно поклала руку їй на плече. – Люба, заспокойся. Глибоко дихай. Візьми під контроль свою силу. Не дозволяй емоціям керувати тобою. Це надто небезпечно.