6.1

Валерія привела мене до альтанки на березі невеликого штучного озера, яке знаходилося неподалік від замку. Дівчата розмістилися на зручних диванчиках та кріслах, де лежали різнокольорові подушечки і легкі пледи – на випадок, якщо ми затримаємося допізна. Легкий вітерець, зачерпнувши свіжості з мерехтливої від сонячних променів поверхні води, колисав напівпрозорі штори, і вони ніби танцювали під його подихом, розвіюючи приємну прохолоду.

На невеликому столику в центрі альтанки лежали всілякі закуски: маленькі канапе з м’ясом та овочами, сирна нарізка, грони різнокольорового винограду і безліч знайомих і зовсім невідомих фруктів і ягід, а в високих кришталевих графинах стояли різні напої. Я б з задоволенням продегустувала б все це замість того, щоб відчувати себе, наче муха під мікроскопом. А саме так я і почувалася, зупинившись з Лерою на вході в альтанку під цікавими і оцінюючими поглядами дівчат.

- А ось і ми! – радісно повідомила Лера, тримаючи мене під руку, як найкращу подружку.

І як би нас помітили, якби не така цінна інформація? Враховуючи, що ще на підході я бачила, що вся увага прикута до нашої пари, а якщо точніше, то до моєї скромної персони.

Колупати піч, сором’язливо опустивши очі, звісно теж не збиралася – не на сватанні, тож і сама з неменшою цікавістю роздивлялася своїх суперниць. У їдальні я всіх їх вже бачила, але там людей було набагато більше, тому цілковито задовольнити свій інтерес мені не вдалося. А от зараз – всі як на долоні.

Варто визнати, що у Олексія Сергійовича, чи то пак, Амадея, як називав його Деміан, виявився відмінний смак. Свою роботу він виконав ідеально, підібравши для участі у відборі не лише гарних, але і зовсім різних за типажем дівчат – на будь-який смак. Справжні красуні.

На їх фоні, з своєю гулькою, окулярами та слідами невдалої засмаги на обличчі, я й справді виглядала, як сіра мишка. От хай він мені тільки попадеться! Я обов’язково знайду для нього парочку «ласкавих» слів. Як би не він, то мене тут не було б. І дарма, що ніхто мені не пропонував заходити у кімнату з порталом – міг би краще слідкувати за своїми ключами, якщо вже таку таємницю охороняв. Сподіваюся, що йому виписали королівську догану за недбалість на робочому місці.

Щоправда, підозрюю, що він теж не відмовився б мене придушити. Тут наші бажання напрочуд збігалися.

- Я – Рита, - першою представилася дівчина з неймовірним кольором волосся: чорне, блискуче, з яскравими пасмами рожевого та фіолетового. Вона ніби зійшла з обкладинки модного глянцю. – Вітаю в наших рядах! Хоча, чула, що ти опинилася тут не так, як ми всі. Тому, вибач, якщо привітання виявилося недоречним.

Я знизала плечима і всміхнувшись розвела руками.

- Саме так і є. Але за привітання – дякую. Мені дуже приємно.

- Так, ми всі це чули. Тому, дуже хочемо, щоб ти розповіла нам свою неймовірну історію. Мене звати Аріна, - привіталася дівчина. Саме її розмову з іншою учасницею, яка і тут сиділа поруч з нею, я чула у їдальні. – А це – Олеся, - вона вказала на свою сусідку, і та привітно кивнула.

- Так-так, нам всім цікаво як ти примудрилася тут опинитися, - задумливо протягнула остання учасниця, скептично мене окидаючи поглядом. – Чесно кажучи, навіть трохи дивно. Якось ти не дотягуєш до рівня королівського відбору, вже вибач за мою прямолінійність.

Схоже, що ця платинова білявка з тих самозакоханих осіб, які ціну собі не складуть, а всіх інших не вважають гідними навіть поруч з ними стояти. Вона навіть сиділа трохи відсунувши крісло від інших дівчат. Ти диви, яка цяця!

- Ну можливо для всіх були якісь свої критерії відбору. От у твоїй лізі я б певно не пробилася – жало не достатньо гостре та й отрути б не вистачило.

Все це я промовила з широченною посмішкою, але не приховуючи їдкої іронії в голосі і з викликом дивлячись їй прямо у вічі. 

На кілька секунд повисла напружена тиша. Всі затамували подих, очікуючи реакції білявки. Вона здивовано підняла брови, але замість того, щоб обуритися і відповісти черговою гидотою, засміялася.

— А ти мені подобаєшся, — несподівано промовила вона. — За словом в кишеню не лізеш. Я – Діана! Майбутня королева цього світу!

Оце гонорова дівка! Відразу – королева! Не дарма кажуть: нахабство – друге щастя. Її абсолютно не турбувала реакція інших дівчат, які, хто закотив очі, хто гмикнув, а хто лише похитав головою. Схоже, подібні заяви для них не в новину.

- О, Ваша Величносте! Дозвольте відрекомендуватися, - я відвісила карикатурний реверанс. - Я – Софія. Дуже сподіваюся, що майбутня повертанка додому.

Всі помітно розслабилися, засміявшись. А ми з Лерою пройшли до вільного диванчика і теж зручно влаштувалися.