Розділ 6

Мені страшенно кортіло відразу зануритися у читання. Іноді навіть здавалося, що я чую від книжок манливий шепіт. Особливо спокушала уяву "Арканум Магіка". Коли я взяла її до рук вперше, то від хвилювання не відразу помітила, що шкіряна обкладинка тепла на дотик. І це виявилося не ілюзією чи грою свідомості. Вона й справді випромінювала ледь помітне тепло. Чим ще більше збуджувала мою цікавість.

Аделаїда сказала, що решту цього дня я можу присвятити читанню, виписуючи незрозумілі моменти та питання, які виникатимуть в процесі. А з наступного дня, маючи вже якесь теоретичне уявлення про основи магії, розпочнемо практичні заняття та підготовку до королівського прийому. «Визволимо бранку з полону сірості», - саме такими словами прокоментувала бабця майбутній процес з фанатичним блиском в очах. Іноді вона мене таки лякала. А також дала настанови стосовно пікніка ввечері з іншими учасниками відбору:

- Придивляйся, прислухайся і поменше базікай про себе. Не забувай, що в першу чергу ви суперниці і лише потім потенційні подруги, якщо пощастить, або навпаки – закляті вороги. Повір, я знаю, про що говорю.

Звісно вірити в останній варіант не хотілося, але й наївно відкидати таку вірогідність було б помилкою. Он, до прикладу, на конкурсах краси, навіть місцевого розливу, не кажучи про значно вищий рівень, підкласти свиню суперниці – діло звичне. А тут, як не як, винагорода – не бутафорська корона, а справжнісінький принц. І навіть якщо я на кожному кроці буду всіх переконувати, що він мені і задарма  не потрібний, що моя ціль – відбути цей клятий відбір і повернутися додому, то навряд хтось в це повірить. А тому, для власної безпеки краще ґав не ловити.

Захопившись книгами, зовсім втратила лік часу. Тому дуже здивувалася, коли Дала запитала чи не бажаю пообідати. Я відмовилася. По-перше, їсти й справді не хотілося, а по-друге, отримавши нарешті доступ до такої цінної та жаданої інформації, не хотілося зупинятися. Їжі потребував не мій шлунок, а мій спраглий до знань мозок. 

Вдруге мене відволік від читання стук в двері. Хай йому грець! Зовсім з голови вилетіло, що Валерія мала зайти по мене перед вечерею. Довелося відкласти книгу і відчинити двері.

- Готова до пікніку? – дівчина увійшла до кімнати, несучи з собою легкий аромат польових квітів і грайливі виблиски сонця на рудому волоссі.

- Так, звісно, - відповіла я, намагаючись надати голосу бодай трохи ентузіазму. – Лише дай мені хвилинку.

Пройшовши у ванну, поглянула на себе в дзеркало. Волосся трішки розкуйовдилося за день. А в цілому – вигляд цілком пристойний. Поправивши зачіску, вирішила, що цього цілком достатньо і повернулася в кімнату.

Лера сиділа на ліжку і гортала книжку, яку я щойно читала. Хранитель бібліотеки нічого не казав про те чи можна показувати фоліанти, які він мені довірив, іншим, але, мабуть, варто все ж їх приховувати від сторонніх очей. Сподіваюся, що виділені мені покої не прохідний двір і королівський палац не кишить квартирними злодюжками, але, як то кажуть, береженого і Бог береже.

- Вивчаєш історію? Скажи, нудно? – Лера смішно закотила очі і скривилася. – Але, як сказав би мій ментор: схвалюю, панянко, схвалюю! От все мені тут подобається, окрім цих нудних занять. І нащо вони потрібні майбутній королеві? Тут і так все роблять за першим твоїм бажанням.

 Я усміхнулася, сідаючи поруч.

- Ну, думаю, це не зовсім так. Щоб керувати, потрібно знати, як все влаштовано. Але я читаю більше з цікавості. У мої плани не входить виходити заміж за принца.

Валерія сіла в півоберта до мене і скептично підвела брови. В її погляді легко читалася недовіра і здивування. Як я і думала раніше, навряд хтось повірить моїм словам.

- Чому? Він же такий красунчик! Це ж не за старого миршавого вийти. Хоча заради того, щоб стати королевою навіть на це багато хто б погодився.

- І ти? – прямо запитала дівчину, сподіваючись краще її зрозуміти.

- О, ні! – з удаваним переляком вона округлила очі. – Я не настільки хочу стати королевою, щоб заради цього відмовитися від інших радощів шлюбу. Ти ж розумієш про що я? – весело підморгнула, а тоді замріяно продовжила: - А от з таким красунчиком, як Деміан опинитися в одному ліжку – то вже не про подружній обов’язок, а про справжню насолоду. Ти його тіло бачила? Ммм…

Я не стрималася і пирхнула. Вона справді наївне дівчисько. Цікаво, скільки їй років? Хоча це не від віку залежить. Доводилося мені зустрічати і доволі зрілих жіночок, які б вже мали набратися життєвого досвіду за свої роки, але так і лишалися простодушними і занадто довірливими. І добре, якщо реальність їх обличчям по підлозі не повозить і не зламає. Але ж, на жаль, не всім так щастить.

- Ти ж його зовсім не знаєш! Звісно, він дуже привабливий. Цього тільки сліпий не помітить. Та хто знає, що приховано за такою яскравою і досконалою обгорткою? Може він садист прихований? Чи збоченець з багатою уявою?

- Тю на тебе! Таке скажеш! – вона аж насупилася, але відразу її обличчя просвітліло. – Але, якщо він тобі і справді зовсім не потрібен, то я тільки рада. На одну суперницю менше! Я знаю, що ти потрапила сюди зовсім не так, як решта дівчат. Страшенно хочу почути твою історію. Але, щоб тобі два рази не розповідати, ходімо вже до інших. Вони, напевно, теж згоряють від цікавості.

Вона зіскочила з ліжка і потягнула мене за собою.

Схоже, Лера і справді занадто простодушна і відкрита. З такими людьми приємно спілкуватися. З ними легко і весело. Від них не варто чекати ножа в спину. Я бачила, що Валерія саме така і була рада знайомству з нею. Але, водночас, за неї ставало трішки лячно. Якщо Аделаїда мала рацію, і хоча б частина учасниць відбору виношує якісь підступні плани чи наміри, то дівчина може стати занадто легкою мішенню.

Переступивши поріг, зупинилася.

- Леро, зачекай хвилинку. Я дещо забула, - і нічого не пояснюючи повернулася в кімнату.

Схопила книги і поспіхом запхала їх під подушку. Сховок, звісно, так собі, але часу шукати кращий я не мала. Все ж краще, ніж лишати їх на видному місці.