5.4

Я збентежено всміхнулася, відчуваючи одночасно задоволення від компліменту і ніяковість від того, що не вважала себе настільки профі, особливо в порівнянні з ним. Навіть соромно стало, що зрадила своєму покликанню, влаштувавшись на роботу не за фахом. Але про це я завбачливо промовчала, розуміючи, що таке зізнання буде недоречним.

- На жаль, у мене зовсім мало практичного досвіду у цій справі. Але книги я справді надзвичайно люблю і читаю дуже багато.

- Які ваші роки, люба! У вас ще все попереду! А я буду тільки радий допомогти, якщо знадобиться якась порада.

- Нам і справді допомога не завадить, - знову озвалася бабця, скрушно хитаючи головою. – Дівчинка має так багато вивчити про наш світ і особливо про магію. А часу, як ви розумієте, зовсім обмаль! Інші учасниці відбору мали змогу розпочати свою підготовку значно раніше Софії і у цьому їх перевага.

- Часом я, на жаль, керувати не вмію, але маю для вас щось особливе. Як відчував! Не хотів нікому віддавати цей скарб.

Пан Мун змовницьки підморгнув і, поманивши нас за собою, пішов вглиб бібліотеки. Ми рушили за ним, проходячи повз нескінченні ряди полиць, вщерть заповнених книгами, допоки не зупинилися перед важкою оксамитовою завісою. Відсунувши її, анкіл дістав з кармана ключ і, відімкнувши двері, які виявилися за нею, запросив нас всередину.

Невелика кімната містила в собі лише декілька шаф, які зачинялися скляними дверцятами. На їх полицях лежали, безсумнівно, дуже старовинні фоліанти. Кожен на окремій підставці, як найцінніші експонати в музеї. Від усвідомлення цінності такої колекції у мене навіть подих перехопило.

Неважливо, що це інший світ. Неважливо, що я не знаю хто є їх автором і про що вони. Я нутром відчувала їх значимість. Від цього не могла стримати хвилювання і внутрішнє благоговіння. Переді мною лежали справжнісінькі скарби, які я мала честь побачити на власні очі.

- Ця книга завжди зберігалася в нашій родині, передаючись з покоління в покоління. Навіть я не знаю скільки їй років, - з неприхованим захопленням повідомив хранитель, обережно дістаючи товстий том в шкіряній обкладинці і передаючи його мені в руки. Він був прикрашений складними візерунками, які світилися м’яким золотавим світлом. – Оскільки це моя власність, то я маю право розпоряджатися нею на свій розсуд. "Арканум Магіка" - стародавній трактат про магію, який охоплює всі її основи, що можуть стати в нагоді під час випробувань. Я не часто дозволяю використовувати її, але вважаю, що ви заслуговуєте на цей шанс.

- Дякую, пане Мун, - зворушено сказала я, відчуваючи вдячність за таку щедрість. - Це неймовірно. Я обіцяю, що буду дуже обережною з нею.

- Я впевнений, що так і буде, - відповів він, знову посміхаючись. – А тепер - ходімо. Думаю я знаю, які ще книги можуть стати вам у нагоді, щоб краще зрозуміти наш світ.

Поки я блукала між полицями бібліотеки, милуючись книжковим різноманіттям, із задоволенням вдихаючи її неповторний аромат і зачаровано спостерігаючи за відблисками м’якого розсіяного світла, що лилося від величезного вікна з кольоровими вітражами, Аделаїда разом з паном Муном підібрали мені цілу кіпу книг. Тут були праці з історії, світоустрою, магічні трактати і навіть легенди і казки.

- Я буду вболівати за вас, - сказав мені на прощання хранитель бібліотеки, тепло посміхаючись. – І завжди буду радий бачити вас знову.

Подякувавши, я відчула докір сумління. Щирі побажання і віра в мій успіх змусили присоромлено опустити очі. Мені не потрібна була перемога у цьому відборі. Я не мала наміру ставати дружиною принца. Але цим самим, ніби брехала своїм помічникам, які щиро сподівалися на протилежне.

Але ж і здаватися я теж не збиралася. До того ж їх ентузіазм був схожий на вірус і, здавалося, почав поступово заражати і мене. Щось я вже заплуталася у власних відчуттях і бажаннях.

- Ти щойно отримала відданого друга і прихильника, - сказала Аделаїда, коли ми покинули бібліотеку і відправилися до мене в кімнату. – Його прихильність дорогого коштує.

- Мені здається, тут цілковито ваша заслуга, - посміхнулася я, пригадавши як віртуозно бабця направила розмову в потрібне їй русло. Ох, і не проста у мене наставниця! Ще та інтригантка!

- Помиляєшся, дівчинко! Я лише підштовхнула його. Але анкіли не лише розумні, вони дуже добре відчувають людей. Те, що ти йому сподобалася - свідчить про те, що я в тобі теж не помилилася.

Я лише зітхнула. Внутрішні протиріччя знову підняли голову, гризучи мій мозок. Мені не хотілося розчаровувати цю милу жінку, яка так щиро переймалася моєю долею. Але як поєднати такі протилежні бажання і цілі - зовсім не уявляла.