5.3

Ми піднялися широкими мармуровими сходами на другий поверх. Ступивши за масивні дерев’яні двері, які й самі були як окремий витвір мистецтва, я захоплено охнула.

Так виглядає особистий рай людини, яка обожнює читати!

Бібліотека! Очі бігали від однієї полиці до іншої, намагаючись охопити все те багатство. Книги! Тисячі книг! Вражаюче товстих і зовсім тонесеньких, в м’яких обкладинках і в солідних шкіряних палітурках з позолотою, зовсім новеньких і з пожовклими від часу сторінками. Вони розміщалися на високих, під самісіньку стелю, дерев’яних полицях вздовж стін і на кількох стелажах, що стояли по центру кімнати, розмежовуючи її на дві відокремлені зони. 

Праворуч виднілося кілька письмових столів зі зручними стільцями поряд. На них лежало письмове приладдя і папір. Напевно для зручності того, хто вирішить тут попрацювати. А от зона ліворуч, схоже, створена для зручного, неформального спілкування. Розташовані напівколом глибокі зручні крісла з оксамитовою оббивкою та невеличкі столики на витіюватих ніжках поміж ними, викликали бажання розслабитися і насолодитися обговоренням нещодавно прочитаного нового роману або поетичної збірки.

— Вражаюче, чи не так? — усміхнулася Аделаїда, спостерігаючи за моєю реакцією. — Ця бібліотека існує століттями, і кожен правитель додавав до неї свої скарби. Тут зберігаються рідкісні видання з історії, найкращі підручники і довідники з магії та інших різноманітних наук, а також безліч цікавої художньої літератури на будь-який смак.

Я лише кивнула, не в змозі вимовити ні слова. Почуття, яке тріпотіло всередині мене можна порівняти лише з хвилюванням дослідника, який стоїть на порозі нового відкриття. Ця бібліотека була не просто кімнатою з книгами – це був цілий світ, який чекав на те, щоб його відкрили. Сотні, тисячі історій, кожна з яких готова розповісти свою таємницю тому, хто наважиться перегорнути її сторінки.

- Пані Аделаїдо! Вітаю! Давненько ви не радували мене своїми візитами. І хто ця мила дівчинка з вами?

Я навіть про книги забула, зачудовано витріщившись на створіння, яке вийшло з-за полиць нам на зустріч із широкою посмішкою на блідому видовженому обличчі. До цього часу, всі кого я зустрічала у цьому світі, виглядали як люди. За виключенням тієї тварюки, що напала на мене. От тільки вона не розмовляла і вела себе як хижий, нехай і небачений раніше, але звір. Зараз же до нас наближалася точно не людина, але достеменно розумна істота. Зростом її природа не обділила, відміряла добрих пару метрів. Та й не тільки зростом. На тілі, схожому на людське, було чотири руки і ще й дуже довгий хвіст на додачу, який був обмотаний навколо тулуба, наче пасок. А от волосся, чи то взагалі не було, чи голова встигла облисіти (хто ж знає скільки їй років), але виблискувала не гірше мідного казанка на сонці.

- Вітаю, пане Мун! Я теж рада вас бачити, - тепло привіталася бабця і кивнула на мене. – Знайомтеся: це моя підопічна, панна Софія. Софіє, пан Мун мій давній приятель, який знається на книгах краще будь-кого у цьому світі. Він належить до однієї з найдревніших і наймудріших рас – анкілів.

- Ви мені лестите, люба! Але приємно, як же тільки приємно чути схвалення від такої мудрої жінки, - не залишився в боргу з компліментом Мун, а потім звернувся до мене. - Палацом плітки ширяться швидше за протяги у вітряний день, тож не буду вдавати, що не знаю хто ви така. Надзвичайно радий, що ви не дали мені померти від цікавості і завітали у гості.

- Доброго дня, пане Мун, - нарешті спромоглася привітатися, намагаючись не виказувати свого здивування. - Дуже приємно познайомитися.

- О, який чудовий голос, - захоплено сказав він, піднімаючи одну зі своїх рук до грудей. - І така скромна дівчина.

Я почала розслаблятися. Попри дивний вигляд, пан Мун випромінював дружелюбність і доброзичливість, а голос мав мелодійний і приємний, що тільки посилювало це враження. Його очі блищали непідробною цікавістю, переконуючи, що він дійсно щиро радий нашому візиту.

Я зробила крок вперед і простягнула руку, не зовсім впевнена, що це відповідає етикету цього світу, але вирішивши бути привітною. Він відразу ж взяв мою долоню своїми двома і обережно потиснув, нахиливши голову в жесті поваги.

- Панно Софіє, сподіваюся, вам сподобається в нашій бібліотеці. Тут ви знайдете все, що може знадобитися для вашого навчання і приємного відпочинку, - промовив він, випускаючи мою руку.

- Дякую. Я надзвичайно вражена її величчю і багатством.

- Так, тут є на що подивитися, - задоволено усміхнувся Мун, випромінюючи гордість, і з ніжністю провів рукою по одній з полиць. - Якщо вам знадобиться допомога, я завжди тут. Маю честь бути хранителем цього місця.

- До речі, - наче щойно згадавши, вигукнула бабця, але я помітила хитрий блиск у її очах, - ви з Софією у якомусь сенсі колеги. У своєму світі вона вивчала бібліотечну справу.

Очі анкіла спалахнули ще яскравіше. Він сплеснув усіма чотирма руками одночасно і захоплено вигукнув:

- Та ви що! Чому ж одразу не сказали? Нечасто мені випадає нагода поговорити з справжнім цінителем книг. Мало хто, звісно окрім вас, шановна пані Аделаїдо, розуміється на такому витонченому, не побоюся такого слова, мистецтві.