5.2

Заблукати у палаці і справді можна було б з легкістю. Вийшовши у коридор, я не відразу зорієнтувалася у який бік моя кімната. Ідучи вранці за Зоресом, я не встигла запам’ятати дорогу і тепер розгублено дивилася на свою наставницю. І навіщо королям потрібні такі хороми? По них же путівник потрібен! Такий, як ми в агенції своїм туристам в подорожі видавали. 

Аделаїда ніби прочитала мої думки. Вона хитро примружилася, від чого зморшки коло зовнішніх кутиків очей витяглися у довгі промінчики.

- Хочеш проведу невелику екскурсію?

- Хочу! – погодилася я з ентузіазмом, передчуваючи цікаву прогулянку.

Ми неспішно рушили лабіринтом коридорів, кожен з яких був вишукано декорований. Таку красу і розкіш я раніше бачила лише в палацах-музеях. Але там більшість експонатів відгороджені від відвідувачів скляними шафами або хоча б натягнутими мотузками. А тут все живе, справжнє. Можна не тільки роздивитися, а ще й руками помацати. Що я й робила, з дитячим захватом і безпосередністю, коли бачила черговий гобелен з різноманітними зображеннями: від дивовижних пейзажів до відтворення історичних подій або величних битв. Не оминула увагою і витіюваті рами картин, і химерних форм вази, розписані чудернацькими орнаментами, і різноманітні статуї з гладенького білого мармуру, який на дотик, не зважаючи на навколишнє тепло, був завжди холодний. Як і вода у мініатюрних фонтанах, що прикрашали деякі зали. Ледь чутне плескотіння змішувалося з приємною тихою мелодією, яка ніби линула з водної гладі.

- А це Музичний салон, - сказала Аделаїда, відкриваючи двері. – Саме тут відбудеться прийом, який стане твоїм першим випробуванням.

Зала вражала своїм розміром і елегантністю. Висока стеля куполоподібної форми, декорована ліпниною та мальовничими фресками, сприяла чудовій акустиці. У дальній частині залу розміщувалося місце для музикантів, а поряд стояв великий музичний інструмент, дуже схожий на наш рояль.

Можливо, якби я вміла грати, то могла б спробувати прямо зараз це зробити. Та тільки музиці я не навчалася. На танці не ходила. І співала тільки у себе в ванній, щоб ніхто цього неподобства не чув. От і маю тепер халепу. І що ж я, скажіть на милість, зможу показати купі народу у цій величній залі? Свій величний провал? Ой, леле! А тут ще й бабця долила олії у вогонь:

- То які таланти маєш, Софіє? Чим будемо принца дивувати?

Я фиркнула. А можуть мені зарахувати моє тут появлення? Я ж їх всіх цим здивувала. Ще й як!

- З недавніх пір з’явився один – вскакувати у халепу. Це рахується? – зітхнула і з кислою міною повернулася до наставниці. - А от іншими, на жаль, природа не наділила. Тому, не маю ані найменшого уявлення. Не пощастило вам з підопічною. Талантів немає! Магії немає! Інстинкту самозбереження - теж кіт наплакав. 

- Навіть чути цього не хочу! Зрозуміла? – відрізала бабця, грізно тицьнувши в мене вказівним пальцем. - Ти ж якось жила до цього часу, вся така безталанна? Не в ліжку ж весь час валялася! Отже, щось та вмієш. Тож досить себе жаліти, включай мозок і думай!

- Думай! Думай! – беззлобно передражнила стареньку і пішла на центр залу. – Увага! Увага! Зараз ви побачите незабутній номер! Безталанниця!

Уявила, як навколо мене зібралася юрба зацікавлених глядачів. Я мовчу. І вони мовчать. Я на них дивлюся - вони на мене. А потім я тріумфально проголошую:

- От і весь номер! Дякую за увагу!

- А кажеш ніякого таланту! З тебе вийде гарний блазень, - невдоволено буркнула Аделаїда.

- В історії мого світу зустрічалися настільки впливові блазні, що під їх дудку танцювали всі при дворі. Навіть королі дослухалися до їх думки. Тому це вельми корисна навичка, якщо нею користуватися з розумом, - зауважила я, промовивши останню фразу повільно, бо в голові поволі почала вимальовуватися зовсім інша картинка. – Ви – геній! Дякую! Здається, я знаю, що можна продемонструвати гостям. Не можеш зробити сама – змусь зробити інших! Але я маю ще все добре обмізкувати.

- Рада, що змогла допомогти, хоча і не розумію чим, - змінила гнів на милість бабця. Вона не стала допитуватися, а натомість запропонувала оглянути ще одну важливу кімнату.