5.1

Сидячи за довгим столом у великій, витриманій у бузкових тонах їдальні, я навіть шкірою відчувала погляди, які час від часу спрямовували на мене всі без виключення. Принаймні ті, хто мав таку можливість, сидячи напроти. Деякі з них були сповнені простої цікавості, інші – прихованої зневаги чи навіть відкритого нерозуміння. Моя зовнішність виділялася серед загального блиску і лоску, немов простий квітковий горщик серед коштовного фарфору. Я відчувала, як кожен з них намагається оцінити мене, зважити мої шанси, зрозуміти, хто я така і звідки взялася.

Вони розмовляли між собою, періодично кидаючи в мій бік цікаві або здивовані погляди.

– Отже, це і є та сама загадкова учасниця, – почула я перешіптування з іншого кінця столу, де дві дівчини схилилися одна до одної.

– Вона виглядає зовсім інакше, ніж я очікувала, – додала інша, дивлячись на мене з неприхованим інтересом.

В їхніх очах я, мабуть, виглядала як річковий карасик, який випадково потрапив до розкішного акваріуму з екзотичними рибками. Боковим зором помітила, як Аделаїда посміхалася куточками губ, спостерігаючи за мною та за реакцією моїх суперниць.

Чи турбувала мене така увага? Анітрішки! І навіть апетиту не зіпсувала! Не дарма ж королівський кухар так розстарався. Тут тобі і смажене м’ясо, що аж лисніло апетитною скоринкою, і ще теплий ароматний хліб, і млинці з фруктовими поливками, і пироги з різними начинками, і декілька видів сирів та різноманітних фруктів, деякі з яких я ніколи не бачила. Якщо вони так снідають кожного дня, то які ж тоді в них обіди, а тим паче урочисті вечері? Це ж справжній гастрономічний рай!

Принц Деміан, сидячи на чолі стола, щось неголосно обговорював із Зоресом та водночас смакував соковитим шматочком м’яса. І от треба ж йому підвести на мене очі саме в той момент, коли я, роздивляючись його самим безцеремонним чином, закидала в рота чергову порцію пирога. Мабуть мої мізки трішки залипли від шоколадного сиропу, у який я щедро втовкмачила пиріг, бо я не стрималася і показала йому «клас», піднявши догори великий палець. Бісова ковінька! У нього від здивування аж брови піднялися, особливо коли він помітив гору смаколиків на моїй тарілці.

А що? Поїсти я завжди любила. А тут все таке смачнюще! Не відмовляти ж собі в задоволенні. То хай інші дівчата клюють, наче горобчики, щоб ніхто часом не запідозрив їх у здоровому апетиті, а мені якось байдуже, що про мене подумають. Замість того, щоб ніяково опустити очі, нахабно дивлячись йому прямо у вічі, я відправила до рота наступний шматок. І тільки тоді відвела погляд, перемістивши увагу на свій келих.   

Закінчивши прийом їжі, принц пішов, побажавши всім гарного дня, а Зорес запросив нас знову перейти до залу, де збиралися перед сніданком.

- Настав час оголосити про умови першого випробування, - почав він свою промову, а в кімнаті відразу запала така тиша, що стало чути спів пташок за відчиненим вікном. Розпорядник відбору витримав театральну паузу і продовжив, сповнений відчуття власної важливості. – У вас буде три дні, щоб підготуватися до прийому на вашу честь. Але ви будете не лише почесними гостями, а й безпосередніми учасницями. Ви маєте представити увазі Його Високості Деміана та інших гостей номер, продемонструвавши якийсь із своїх талантів. Що саме – на ваш розсуд, - посміхнувся чоловік трохи знижуючи градус офіційності. - Гадаю, вам краще знати чим ви зможете вразити гостей. Бажаю всім успіху!

Зорес пішов, а кімната відразу ж ожила, наповнившись збудженим гомоном присутніх. Я теж рушила до виходу, вирішивши, що обговорити подробиці зі своєю наставницею краще на одинці. Та мене зупинив голос однієї з дівчат:

- Софіє, зажди хвилинку! – до мене підійшла рудоволоса дівчина, з милим кирпатим носиком і симпатичними ямочками на щічках, які з’явилися відразу, як вона всміхнулася. – Не проти, якщо ми відразу перейдемо на «ти»? Все ж ми ровесниці та й, як-не-як, землячки.

Вона весело засміялася з двозначності свого зауваження. Я не стрималася і теж гмикнула. Зважаючи на те, де ми зараз знаходились, земляками сміливо можна назвати всі вісім мільярдів людей, які проживають на Землі, а не тільки жителів одного конкретного міста.

- Аргумент вагомий! Звісно на «ти» буде зручніше, - весело погодилася я. 

- Мене звати Валерія, можна просто Лера. Ми з дівчатами домовилися сьогодні увечері зробити у саду невеличкий пікнік, замість вечері у палаці. Приєднаєшся до нас?

- З задоволенням, - з готовністю кивнула, а потім перевела погляд на Аделаїду, яка теж зупинилася і уважно слухала нашу розмову. Я поспішила додати, - звісно, якщо матиму час.

- Так, так, звісно! – з розумінням всміхнулася дівчина. – Я тоді зайду до тебе? Перед вечерею. Щоб ти не загубилася. Ти ж тут новенька, а ми вже встигли трішки освоїтися. Бувай!

Навіть не чекаючи відповіді, вона швиденько пішла до своєї менторки, яка вже виказувала ознаки нетерпіння, бо, поки ми розмовляли, інші учасники сніданку вже встигли покинути кімнату.