Розділ 5

Зорес прийшов перед сніданком, щоб особисто провести нас з Аделаїдою до зали, де вже зібралися всі учасники трапези. Не вистачало лише принца.

- Прошу хвилинку вашої уваги, - гучним голосом звернувся Зорес до присутніх, хоча у цьому не було ніякої потреби. Всі погляди і так спрямувалися на нашу колоритну компанію, щойно ми переступили поріг кімнати. – Дозвольте відрекомендувати вам нашу нову учасницю, панну Софію. Хоча її поява і стала для всіх нас несподіванкою та я впевнений, що вона заслуговує на шанс проявити себе.  

Кімната наповнилася тихим гомоном. Здається про мою появу всі вже й так були в курсі, бо здивувань на їх обличчях я зовсім не помітила. А от цікавості – хоч греблю гати. Почувала себе немов на оглядинах. Всі так на мене витріщалися, наче я кролик, якого чарівник витяг зі своєї шляпи на розвагу глядачам.  Та на відміну від кролика, я не збиралася ставати пасивним учасником вистави.

Натягнувши на обличчя привітну посмішку, обвела присутніх впевненим поглядом і привіталася. Якщо хтось і хотів щось запитати чи якось прокоментувати нове знайомство, то прихід Деміана не дав їм такої можливості. Я навіть зраділа йому. Не те, щоб я боялася спілкування з іншими дівчатами чи їх менторами, але все ж спочатку б воліла поспостерігати і скласти про них якусь власну думку.

Я разом з іншими дівчатами зробила легкий реверанс, як мене зранку намагалася навчити Аделаїда. Сподіваюся, що це виглядало не надто жалюгідно. Та й грець з ним! Всі ці дворові етикети викликали у мене оскомину, але, як любила повторювати моя тітка: «На чиїм возі сидиш, того й пісню співай». 

Присутність Деміана одразу ж привернула до себе всю увагу. Сьогодні він виглядав зовсім не так, як при нашій першій зустрічі. Замість шкіряного вбрання, в якому нагадував гульвісу з рок-концерту, він був одягнений у легкі світлі штани, білу сорочку та вишитий золотими нитками темно-синій жилет. Акуратно зачесане волосся, стильна коротка борода і стримана усмішка неймовірно пасували до його красивого обличчя. Від нього віяло впевненістю і аристократичною витонченістю. Якби не бачила на власні очі, то мабуть і не повірила б, що такий павич може виглядати диким і неприборканим, як сама матінка-природа.

Поки Деміан входив до зали, я уважно стежила за реакцією присутніх. Я помітила, як дівчата почали випрямляти спини і поправляти сукні, намагаючись привернути його увагу. Їхні очі блищали надією і очікуванням, усмішки сяяли, демонструючи неприховану радість від зустрічі, а з під пухнастих вій пускалися кокетливі бісики.

- Всім доброго ранку! Сподіваюся, що ви маєте такий же чудовий апетит, як і я, - жартівливим тоном звернувся принц до всіх одночасно, не забувши подарувати чарівну посмішку кожній претендентці.

Навіть мене не обділив увагою, демонструючи гостинну люб’язність. Та все ж я встигла помітити відблиск невдоволення у його очах.

Усі присутні були одягнені в розкішні наряди, які підкреслювали красу дівчат та вишуканість чоловіків, їх статус та елегантність. Таке враження, що вони не на сніданок збиралися, а на прийом до англійської королеви. Хоча, про що це я? Це ж і є королівський палац! І Деміан - найсправжнісінький королівський нащадок. Варто не забувати про це, а то ще плюне на всі ті правила їхнього відбору і таки запроторить мене в буцегарню за неповагу до монаршої дупи. 

Я ж, за порадою Аделаїди, одягла найскромнішу сукню з тих, що мені надали (хоча, по моїм міркам, її аж ніяк не можна було назвати скромною). Вона була ніжно-блакитного кольору, простого, але витонченого крою, що не привертав зайвої уваги. Волосся зібрала у звичну гульку, намагаючись надати собі вигляду максимально стриманого і практичного. Довершували мій образ «синьої панчохи» начеплені на облізлий ніс окуляри.

Схоже моя наставниця вирішила приспати пильність наших суперників, взявши на озброєння тактику, яку я використовувала на роботі. А ще сміялася з мене, підступна проноза! А от я цим «маскарадом» хотіла ще раз подратувати принца, демонструючи йому, що не збираюся зі шкіри лізти заради його пихатої величності. І схоже мені це вдалося. Он як блиснув зеленими очиськами!

Нарешті ми відправилися і у саму їдальню. Ох же ж ці придворні заморочки! Стовбич як дурень в залі для очікування, доки тобі не дадуть команду відправитися приймати їжу. Дитячий табір та й годі!