4.3

Прокинулася на світанку. Перші промені сонця тільки почали пробиватися крізь шпаринки у важких шторах - таке ж тепле і лагідне, як і у моєму. Та й взагалі, з розповідей Аделаїди я зрозуміла, що наші світи багато у чому схожі. 

Звісно, головна відмінність полягала в наявності магії, якою тут володіла доволі велика кількість людей. По-справжньому сильних магів було не так вже й багато, значно більша кількість володіла середнім потенціалом у якомусь окремому напрямку. Переважна ж більшість зазвичай мала невеликі задатки у побутовій магії.

Саме такі вміння я мала можливість спостерігати, коли Дала почала розбирати речі з коробок і приводити їх до ладу. Під її вправними руками прим’ята тканина суконь чарівним чином розправлялася, ніби під дією невидимої праски, а мій одяг, який після падіння був в пилюці, знову сяяв чистотою і свіжістю. Неймовірно зручні навички! Аж заздрісно.

Попри раннє пробудження і бентежні події минулого дня, виспалася я на диво добре. Велике дерев’яне ліжко з м’якою, приємною на дотик постіллю було настільки комфортним, що ледь моя голова торкнулася подушки, як я відразу провалилася в глибокий, без жодних сновидінь, сон.

Побути наодинці зі своїми думками було дуже доречно. Вони більше не плуталися, не стрибали перелякано і, отримавши велику кількість інформації, нарешті стали яснішими. Я, як і раніше, була не в захваті від того, що опинилася тут, але принаймні тваринного жаху теж вже не відчувала. Той факт, що всі дівчата на цьому відборі, як і на безлічі інших до нього, були теж уродженками Землі, і головне, що всі, хто не пройшов відбір, благополучно поверталися додому (якщо вірити бабці), вселяв надію, що і для мене врешті-решт все завершиться позитивно.

Згадалися слова принца: «Пройдеш випробування, програєш і відправишся назад у свій світ», які лише підтверджували слова бабці. Я скривилася. Все ж, це було образливо.

Мені раптом захотілося виграти. Стерти пихату усмішку з його обличчя. Змусити пожалкувати про все, що наговорив мені зневажливим тоном. А потім, гордо піднявши голову і змірявши його презирливим поглядом, сказати своє рішуче «ні». Навряд він звик до відмов. Уявила, як приголомшений вираз його обличчя змінюється на розгублений і спантеличений. Як він, велике цабе свого світу, раптом опиняється у ролі того, хто програв.

Картинка, яку я собі намалювала, була настільки яскравою і привабливою, що я навіть мстиво захихикала. Та майже відразу відчула докір сумління. Аделаїда розповіла мені про ритуал Зречення і про значення відбору наречених для подальшої долі світу.

Життя вже знайомих і безлічі незнайомих мені людей залежало від цього відбору. Життя Аделаїди, Дали, Зореса і навіть бундючного принца Деміана.

Зрозуміло, що моя жага помсти і бажання поквитатися з принцом не можуть бути важливішими за долю цілого світу, але помріяти про них було приємно. Мені не потрібна перемога, але й задніх пасти теж не хотілося. Хай Деміан понервує, що йому в дружини може дістатися таке щастя, як я!

Із мого вікна було видно неймовірної краси квітник. Поміж кущів з яскравими квітами ходив садівник і, вирізавши декілька гілочок з одного, складав їх у кошик і переходив до іншого. Навіть здалеку було помітно як обережно він торкається рослин. Мабуть, йому подобається його робота і він любить своїх підопічних.

Допоки прийшла Дала, я встигла насолодитися пейзажом за вікном і ретельно обстежити свою кімнату.

Навіть побіжного огляду було достатньо, щоб зрозуміти, що вона призначалася для гостей. Красива, зі смаком мебльована, але безлика, ніби номер у достобіса дорогому готелі. Стіни, пофарбовані у спокійні пастельні тони, картини з нейтральними пейзажами та абстрактними композиціями могли б сподобатися будь-кому. Як і невибагливий візерунок на килимі коло ліжка. От останній мені якраз найбільше припав до душі. Коли босі ноги торкалися його волохатої поверхні, потопаючи у м’якому, шовковистому ворсі, здавалося, що ти ніби пірнаєш у теплі обійми пухнастої хмаринки. Неймовірно приємні відчуття!

Проте, незважаючи на всю цю розкіш і комфорт, кімната залишалася чужою, створеною для тимчасового перебування і не більше. В ній не було особистих речей, які б додавали їй індивідуальності, не стояли милі дрібнички, які іноді вибиваються з загальної картини, але створюють неповторну атмосферу тепла і домашнього затишку. Навіть ваза на різьбленому столику стояла порожня, що навіювало легкий сум.

Не встигла я подумати про це, як до кімнати зайшла Дала. В руках вона тримала розкішний букет квітів, від яких кімнатою розлився ніжний приємний аромат. Я відразу ж їх впізнала. Це саме їх зовсім недавно дбайливо зрізав садівник.

- Доброго ранку, панно Софіє! – бадьоро промовила дівчина. – Ви так рано прокинулися! Як спалося?

Вона вправно наповнила вазу водою і, поставивши букет, повернула її на столик.

Як іноді дрібничка може вплинути на настрій і навіть на дії. Власне кажучи, більшість життя складається саме з дрібничок. Саме так сталося і зі мною. Квіти, які тепер милували око у раніше сиротливій вазі, здалися мені напрочуд гарним знаком і миттю підняли настрій.

- Дякую, Дало! Все чудово.

- Тоді почнемо збиратися? Думаю, що пані Аделаїда скоро до нас приєднається. Я бачила, як вона заходила до палацу.