3.1

На якийсь час у кабінеті запала тиша. Присутні не поспішали ділитися своїми думками, обмірковуючи почуту новину. Лише час від часу всі позирали на Амадея, ніби висловлюючи німе питання: «Як ти міг так недогледіти?» Він стояв коло стіни, понуро опустивши плечі і похнюпивши голову, інколи несміливо переминався з ноги на ногу і крадькома кидав на мене сторожкий погляд. Боїться? Правильно. Я б на його місці теж боявся.

Амадей вже більше двадцяти років жив на два світи, змінивши попереднього брамника, який, зістарившись, виявив бажання відійти від справи. На відміну від свого попередника, Амадей більшість часу проводив серед людей на Землі. Йому вдалося переконати короля в доцільності такого вибору, мотивуючи тим, що чим більше він знатиме про їх життя та світогляд, тим краще зможе виконати свою місію, коли прийде час підшукувати дівчат для відбору.

Фактично він там жив, а сюди приходив з доповідями, за дорученнями та інколи провести час зі старими друзями. Приносив багато цікавинок, розповідав про звички людей і їх побут, захоплювався технологіями і нарікав, що без магії життя іноді буває складнішим. Але, взагалі, відчувалося, що той світ йому до вподоби.

Саме він запропонував відкрити там агенцію подорожей, що значно полегшило процес відбору кандидатур у наречені. Щоб переконатися, що дівчина підходить на цю роль, необхідно було привести її у наш світ. Тільки так можна було остаточно перевірити чи має вона схильність до магії, чи здатна буде її опанувати і стати гідною супутницею майбутньому королю Анторії. Тим, у кого не виявлялося потрібних задаток, Амадей підчищав пам’ять. Дівчина поверталася додому і була стовідсотково переконана, що побувала на екскурсії у віртуальному світі.

Робота брамника не була важкою, окрім того часу, коли йшла підготовка до відбору наречених. Хоча він і мав вроджений дар викликати у людей довіру, та все ж провести співбесіди з сотнями дівчат, обрати серед них найкращих, а потім привести їх на перевірку у наш світ було не так то й просто. Але Амадей чудово виконував покладену на нього місію і все йшло за планом. До сьогоднішнього дня.  

- Як так вийшло, що портал лишився активованим? Така неприпустима халатність невідомо яким боком нам тепер вилізе!

Чоловік випростався і подивився мені прямо у вічі.

- Ваша високосте, я присягаюся, що портал не був активний. Я винен, що забувся ключі на стійці, і дівчина цим скористалася. Але я чим завгодно можу заприсягтися, що виходячи з кімнати, перевірив його. Я завжди так роблю. Але визнаю, що винен. Готовий понести будь-яке покарання, яке ваша високість вважатиме справедливим.

Від хвилювання його голос злегка тремтів, як і руки, а на лобі виступили крапельки поту. Та чоловік не відвів очей, стійко витримавши мій пронизливий погляд. Я був переконаний, що він не бреше, хоча це тільки сильніше ускладнювало справу.

- Зважаючи, що таке сталося вперше… і, сподіваюся, в останнє! - погрозливо наголосив я, – думаю, що попередження буде достатньо. Якщо, звісно, не з’являться якісь нові факти. Але, зважаючи на обставини, тобі буде доцільно залишитися поки що тут. Портал же потрібно ще раз перевірити і, про всяк випадок, тимчасово запечатати. Сюрпризів вже достатньо.

В очах Амадея промайнуло полегшення і блиснув радісний вогник. Ще б пак! Він вже, мабуть, встиг з життям попрощатися.

- Ваша високосте, - подав голос Турін Арнезі, один з менторів,  - якщо портал і справді не був активований, то як дівчина змогла пройти? Його хтось чи щось мало активувати. Або це зробила, можливо несвідомо, вона сама.  

- Зараз ми навряд чи зможемо дізнатися відповідь, - зітхнув я, розуміючи, що запитань більше ніж відповідей. - Мене хвилює ще одне питання. Я не відчув у неї ніякої магії. Але ж мітка з’явилася! Як це може бути? І як вона взагалі зможе проходити випробування без магії?

Я підвівся і підійшов до вікна, вдивляючись в далечінь. Цей палац недаремно називали Зеленим. Але назва не мала жодного відношення до його кольору. Вся справа була у кількості та розмаїтті зелені навколо та близькості лісу, який оточував його з усіх боків. Навіть білосніжні стіни майже повністю обплутав вічнозелений плющ, ніби величній споруді, мов поважному пану, на плечі накинули оксамитовий зелений плащ, витканий невтомною рукою талановитого майстра. Від цього створювалося враження, ніби будинок виріс прямо з серця лісу, був його невід'ємною частиною.

Стояв і мовчав. Для всіх це мало виглядати як глибока задумливість. Та причина крилася в іншому. Страх, що хтось помітить в моїх очах невимовлене питання, змусив відвернутися від присутніх в кабінеті, ховаючи погляд. Я ще не був готовий висловити вголос свої тривожні думки і жахливу підозру, яка з’явилася з того моменту, як я побачив мітку Софії і зрозумів, що не можу відчути в ній магію. А раптом зі мною почало відбуватися те саме, що й з моїм батьком? Що, якщо причина саме в цьому?

- Цілком можливо, що магія у неї є, але дуже малий резерв, який міг поки що навіть не проявитися через збої в магічному просторі нашого світу, - задумливо промовив Вінс Ратам, найстарший з менторів. - Саме це могло стати і причиною того, що портал активувався сам собою.

- Слушна думка, - погодився з ним Ранум Нарх. - Але переконатися в цьому ми зможемо після того, як дівчина почне свої заняття з ментором.

Я повернувся до них обличчям, відчуваючи полегшення від того, що їх припущення виглядали цілком логічними і давали надію, що мої побоювання даремні. Тим паче, що ніяких інших підстав для хвилювання у мене поки що не було.

- До речі, про ментора для Софії, - поглянув на Зореса, сподіваючись, що він вже встиг обміркувати це питання. – Є якісь пропозиції?