Розділ 3

Дуже давно наш світ потерпав від регулярних нападів створінь Сутінкового світу. Вони приходили нізвідки і зникали в нікуди, лишаючи по собі руйнування та смерть. Деякі з цих створінь вподобали наші ліси і лишилася в них жити, а в серцях людей оселився вічний страх. Жарпаки були одними з них, і далеко не найстрашнішими. Вбити їх міг навіть звичайний вправний мисливець. Але були й інші. Впоратися з якими було під силу лише дуже сильним магам. Та їх не було достатньо, щоб захистити кожне місто, село і поле.

З кожним днем ставало все гірше і гірше. Доведені до відчаю люди благали вищі сили змилостивиться, послати їм порятунок. Використавши всі доступні можливості і не знайшовши виходу, тодішній король прийняв важке, відчайдушне рішення. У храмі Засновниці, смиренно стоячи на колінах, наче простий жебрак, просив її послати хоч якийсь знак, що він має зробити, щоб урятувати свій народ.

На третій день, коли король вже майже втратив надію, храм осяяло яскраве світло. Перед ним з’явилася сама Засновниця і оголосила свою волю.

Правитель мав пожертвувати своєю магією, передавши владу синові, який повинен був одружитися на дівчині з Землі. Лише таке вливання свіжої крові і магії дозволить його синові стати сильнішим. Для того, щоб обрати гідну претендентку, був заснований магічний відбір наречених.

Окрім того, в королівстві Анторія ніхто більше не матиме просторової магії і не вмітиме створювати портали – залишаться лише ті, які були раніше, і користуватися ними зможе лише обмежене коло. Це потрібно, щоб не створювати загрози для бар’єра, який встановила Засновниця, отримавши згоду короля виконати її умови.

На кожне покоління спадкоємців королівської родини лягала тяжка відповідальність зберігати та поновлювати ритуал, зміцнюючи невидиму перепону, що відокремлювала їх від Сутінкового світу. Підтримувати силу бар’єру було можливо лише за умови, що наступні покоління монархів теж будуть зрікатися своєї сили після передачі влади синові.

Відвага і рішучість тодішнього короля, який був пращуром нинішнього королівського роду, назавжди вписались в історію королівства як початок нової ери — ери, коли люди вперше по-справжньому зрозуміли ціну безпеки, магії і відданості своєму народу.

Таким чином, королівство Анторія протягом не одного століття, підтримувало свій добробут та безпеку через давній ритуал Зречення, в якому король жертвував свій магічний потенціал вищим силам в обмін на захист. Ця традиція дозволяла королівству процвітати, залишаючись вільним від зовнішніх загроз і природних катастроф. Проте, за три роки до наступного ритуалу, раптово почали відбуватися дивні та жахливі події: напади містичних істот, знищені врожаї, вбита худоба, і навіть загибель людей.

Спочатку це були поодинокі випадки. Але, коли вони почали повторюватися все частіше, то стало зрозуміло, що з якоїсь причини захист ритуалу слабшає, і бар’єр все частіше не здатен виконувати свою функцію. Хоча ми так і не змогли поки що з’ясувати в чому ж причина, одне було очевидним: маємо пришвидшити проведення ритуалу, доки нашестя не набуло катастрофічних масштабів. Лишалася надія, що нове Зречення все виправить.

От тільки виявилося, що маємо ще одну біду: поки пройде відбір наречених, і я зможу одружитися та перейняти від батька владу, то може так статися, що приносити в жертву вже не буде чого. У короля поступово почав зменшуватися магічний резерв.

Найкращі маги королівства разом з досвідченими цілителями шукали відповіді і намагалися вирішити цю проблему, але все дарма. Не допомагали ні відновлювальні зілля, ні проведені ритуали, ні потужні посилюючі артефакти. А час, на жаль, теж був не на нашому боці. І тоді було прийняте непросте рішення: погрузити короля у магічний сон.

Цей метод, хоч і вважався екстремальним та ризикованим, мав декілька важливих переваг: він зберігав життєві сили, призупиняючи всі біологічні процеси, і, що найголовніше, зберігав магічний потенціал на стабільному рівні. За допомогою Місячного Кристалу у глибокий сон погрузили також і маму, поєднавши закляттям їхні ефірні тіла. Цей унікальний зв’язок забезпечував додатковий захист і страховку.

Тепер вся відповідальність за королівство лягла на мої плечі. Щоправда, про це знало лише обмежене коло довірених осіб. Зайві хвилювання серед мешканців, у такий складний час, могли лише погіршити ситуацію. Відсутність королівського подружжя в столиці пояснили тим, що вони відбули у віддалену провінцію, бажаючи відпочити від столичного гамору. Якщо такий привід і викликав якесь здивування чи нерозуміння, та все ж це краще, ніж паніка і невіра в те, що королівська родина здатна підтримувати порядок і спокій в країні. 

Із задуми мене вивів стук у двері. Я навіть не помітив, що пів години вже минуло. Прийшов час обговорити нашу нову претендентку у відборі.