2.1

Добре, що йти довелося не далеко. Зовсім скоро ми вийшли на широку галявину, в центрі якої височіла ще одна арка. Своїми гострими шпилями вона тяглася вгору, немов бажаючи зрівнятися висотою з навколишніми деревами. Похмурі сірі колони були вкриті незрозумілими мені символами, схожими чи то на давні руни, чи то на азіатські ієрогліфи. Якби я не була така розгублена і нажахана, то ця архітектурна споруда, напевно, мені б сподобалася. Та зараз було не до мистецтва.

Чоловік підійшов до арки і приклав долоню до кам’яної поверхні. Від його дотику вона засвітилася м'яким жовтуватим світлом, а повітря у її отворі почало тремтіти точнісінько так, як це було з попередньою. Я навіть нічого не стала запитувати, сама вже здогадалася, що це черговий портал. От тільки, що мене за ним очікує?

- Дай руку, - скомандував принц, - а то все з тобою якось не так. Ще закине десь, шукай тоді.

Вирішивши за краще ніяк не коментувати його уїдливі слова, слухняно простягнула руку. Звісно, невідомість лякала, та лишитися одна однісінька посеред небезпечного лісу я б нізащо не хотіла. Місцева фауна мені не сподобалася. І хоча чоловік здавався мені нахабою і грубіяном, та все ж він людина. А це вже аргумент на його користь!

Цього разу я не відчула жодного дискомфорту. Таке враження, наче просто поріг переступила. Нічого не скажеш – зручний спосіб пересування!

Ми опинилися у великій залі. По колу розміщувалися ще декілька арок, подібних до тієї, з якої ми вийшли. Стіни були викладені світлим каменем, який відбивав світло, створюючи відчуття тепла і безпеки у порівнянні з темним лісом, що залишився позаду.

На мить з’явилася божевільна думка: стрибнути в одну з них і втекти від цього кошмару світ за очі. Сховатися, забитися у якийсь темний куточок і сподіватися, що все якось саме собою влаштується. Однак я розуміла, що така дурість може коштувати мені життя. А раптом всі ці портали ведуть у якісь інші світи? Може виявитися, що цей, у який я потрапила, здасться дитячим Диснейлендом у порівнянні з небезпеками, які потенційно причаїлися за кожною з цих арок.

Ніби вгадавши мої думки, принц промовив:

- Це – портальна зала. Ще одна така сама є у королівському палаці у столиці. Окремі портали розташовані у деяких великих містах та критично важливих локаціях нашого королівства. Але користуватися ними можуть лише члени королівської родини та ті, хто отримує спеціальний на це дозвіл. Тому не раджу навіть намагатися. Достатньо того, що ти вже одного разу це зробила, чим створила проблему і собі, і нам.

Я лише демонстративно зітхнула. Він що тепер при кожній нагоді буде тицяти мене носом, мов шкодливе кошеня? Та якби я могла повернутися назад, то не те що не зайшла б у ту кляту кімнату, а й повз неї проходити боялася. Ба більше! Я б звільнилася і навіть ноги моєї ніколи не було б у агенції. «Обрій»! Тепер ця назва заграла зовсім новими фарбами. Отак і мрій потрапити за обрій та відкрити нові горизонти. От і потрапила! І відкрила! Хай би їх грець забрав!

Вочевидь чоловік і не чекав від мене ніяких коментарів, бо відразу після того, як проголосив свій повчально-звинувачувальний монолог, рушив у бік дверей. При цьому руку мою він так і не відпустив. Чи все ж сумнівався, що у мене лишилося хоч трішки здорового глузду, чи просто забувся.   

Щойно ми переступили поріг, як до нас підійшов чоловік поважного віку. Він шанобливо схилив голову.

- Норе, передай Зоресу, що я чекаю на нього в кабінеті. Негайно! – віддав принц розпорядження і швидким кроком рушив коридором, знову потягнувши мене за собою.

І правильно зробив. Інакше я б так і залишилася стояти на місці з роззявленим ротом. Навколишня краса та велич просто приголомшили мене. Машинально перебираючи ногами по блискучій мармуровій підлозі, намагалася не відставати від чоловіка і водночас роздивлятися довкола. Якщо в глибині душі і лишалися якісь сумніви стосовно його статусу, то тепер вони цілковито розвіялися. Дозволити собі таку помпезність могла тільки королівська родина. Ну або мафіозі. Але останні залишилися в моєму світі. 

Від золотистих канделябрів розсіювалося м’яке світло, яке відбивалося в масивних рамах картин. На них і на гобеленах, з якими вони чергувалися, були зображені портрети і неймовірні пейзажі. Але особливо мою увагу привернули великі сюжетні картини. От би розглянути їх детальніше! Але принцу до мого мистецького інтересу, звісно, не було ніякого діла.