7. Самотній Остін

Кличу на допомогу Еріка і, поки хлопець розмовляє телефоном з Девідом, намагаюся привести до тями Остіна. Хлопець дуже слабкий, і я не можу зрозуміти, як він міг так швидко підхопити хворобу. Ще зранку він здавався абсолютно нормальним, а зараз ледь живий. 

– Девід скоро приїде з лікарем, – Ерік похмуро розглядає Остіна і кладе свою руку мені на плече. – Добре, що ти прийшла сюди. 

– Це саме те, про що я тобі говорила, розумієш? Ніхто з вас не подумав про цього хлопця, – бурчу, намагаючись тримати роздратування всередині. 

– Я знаю, маленька. І мені соромно, адже я головний в цьому домі і колективі, – Ерік нервово проводить рукою по обличчю і завмирає, коли чутно глухий голос Остіна. 

– Тату, не треба… я… не буду більше… прошу… не… замикай… мені страшно… 

Остін метається по ліжку і плаче, у нього реально течуть обличчям сльози. Ми з Еріком розгублено спостерігаємо за його станом, і я розумію, що цей хлопець дуже сильно травмований власним батьком. 

– Остіне, це сон. Прокинься, – не витримавши його стогонів, я сідаю на ліжко поряд і починаю легенько трусити його за плечі. Хлопець, на щастя, розплющує очі і витріщається на мене в повній розгубленості. Схоже, не може второпати, що я знову тут роблю. 

– Лілі? – хрипло запитує і намагається сісти. Та нічого не виходить і він знову втомлено опускає голову на подушку. – Чому ти тут? 

– У тебе жар. Скоро лікар приїде. Болить щось? – я продовжую тримати його за плечі, і зараз мене мало хвилює те, як це виглядає збоку. 

– Ні… погано тільки... пити… хочу… – Ерік, який стоїть за моєю спиною, мовчки подає чашку з водою. Остін випиває її кількома великими ковтками і повертає мені абсолютно порожню. 

– Що тут у вас? – двері з шумом відчиняються, і на порозі з’являється Девід у компанії лікаря старших років. Чоловік одразу ж поспішає до хворого, і мені доводиться відійти вбік. 

– Залиште нас на деякий час, – просить лікар, і ми усі виходимо з кімнати. 

Зараз я дуже сильно хвилююся за Остіна. І хоч ми мало розмовляли і були не надто близькими, я відчуваю до нього прив’язаність, як і до інших учасників гурту. 

Повернувшись у вітальню, доводиться розповісти, як усе було, Девіду. Продюсер виглядає похмурим і роздратованим. Схоже, хвороба Остіна зіпсувала усі його плани. Навіть Ітан з Беном здаються тихими і стурбованими, отже, також хвилюються за життя і здоров’я хлопця. 

– Ну що там? – першим запитує саме Девід, коли лікар заходить у вітальню. 

– Схоже, твій хлопець підхопив інфекцію. Температура висока, але більше жодних ознак хвороби немає. Я дав йому ліки і залишив рецепт, та було б добре, якби хтось за ним приглядав. 

– Я це зроблю! – випалюю, не задумуючись, і ловлю на собі чотири здивовані погляди. Схоже, усі присутні тут чоловіки не дуже розуміють, навіщо все це. – Буду за ним приглядати. 

– От і чудово, – усміхається лікар. – У разі занадто поганого самопочуття пацієнта одразу ж телефонуйте. 

Девід викликається провести лікаря, а я сідаю на диван поряд з Еріком. Знаю, що хлопець не в захваті від моєї ініціативи, але змінити нічого не можу, та й не хочу. Можливо, зараз найкращий момент показати Остіну, що він не один. І я не втрачу такої можливості. 

– Оце так халепа. Сьогодні зранку Остін був абсолютно здоровим, – похмуро заявляє Бен. – Як таке могло статися? 

– Справа не в тому, як це сталося, – вирішую втрутитися. – Проблема в тому, що ніхто з вас не звернув уваги на його відсутність за столом. А ви ж стільки часу разом, невже зовсім не шкода Остіна? 

– Лілі, ти перегинаєш… – бурчить Бен. – Сама ж знаєш, що стосунки між нами суто ділові. Остін завжди був одинаком, а кожен з нас без потреби не лізтиме в душу іншому. 

– А ви знаєте, чому Остін такий? – випалюю сердито. – Знаєте, чому він не спить ночами? Або кричить, коли все ж таки вдається заснути? 

– І що з ним? – питає Ітан. – Проблеми з головою? 

– Це у тебе проблеми з головою, – відповідаю, не подумавши, і бачу, як блондин стискає руки в кулаки. Схоже, я перегнула палку. 

– Гей! Ти нариваєшся! – Ітан підскакує на ноги, і на мить мені здається, що зараз він скрутить мені шию. 

– Заспокойся! – несподівано переді мною з’являється Ерік і штовхає хлопця назад на диван. – Лілі правильно говорить! Усі наші проблеми лише від того, що нам не хочеться лізти в душу один одному. Ми ж не команда, хлопці. Кожен сам за себе… 

– Вона і тобі мозок промила… – кривиться Ітан, з неприязню поглядаючи на мене. Схоже, наша крихка дружба з цим хлопцем розбилася. – Зі мною це не пройде. 

– Хочеш ти цього чи ні, а нам усім варто переглянути свої стереотипи, – продовжує Ерік, мало зважаючи на невдоволення Ітана. – Ситуація з Остіном показала нам усім, що ми робимо неправильно. Якщо хочемо повернутися на сцену, треба бути одним цілим. А якщо хтось проти… 

– Що? Виженеш мене? – Ітан знову підводиться на ноги і стає навпроти Еріка. Мені навіть здається, що зараз вони просто поб’ють один одного. 

– Усе від тебе залежить. Хочеш бути з нами – роби, як я кажу, – Ерік тримається впевнено, і я пишаюся ним. Все ж таки він почув те, що я намагалася йому донести, і тепер я не сама у цій нелегкій справі.