6. Червоні троянди

Фанатів у гурту настільки багато, що вже через п’ять хвилин я просто перестаю їх рахувати. Звісно, найдовша черга за автографами саме до Еріка, але інших хлопців також не обділили увагою. До мене фанати шикуються доволі невпевнено, наче все ще не розуміють, що я тут роблю і чи взагалі варто брати у мене автограф. 

Та хай там як, я щаслива, адже все ж таки беру участь у всьому цьому. Минає не менше години, а довга черга все ніяк не закінчується. Я і сама уже втрачаю лік тих, хто підходив до мене, і просто усміхаюся на чергове звернення того чи іншого фаната. Тепер чудово розумію хлопців, яким доводиться сидіти тут по кілька годин і широко усміхатися кожному, хто сюди прийшов. 

– Ти як? – Ерік нагинається до мого вуха, і його гарячий подих обпікає мою шкіру. 

Поміж фанатів виникає бійка, схоже, не поділили, хто піде наступним, і, поки їх вгамовує охорона, у мене є можливість перепочити і нарешті не усміхатися. 

– Тепер розумію, що ти мав на увазі, – відповідаю, і саме в цей час на стіл переді мною опускається букет з великої кількості червоних троянд.

Одразу ж переводжу погляд на того, хто їх приніс, і бачу дівчину років п’ятнадцяти, яка дивиться на мене доволі неприязно. 

– Це мені? – здивовано запитую, поглядаючи на букет. 

– Вам передав його он той хлопець, – дівчина показує пальцем в кінець залу, і я бачу лише темний силует з капюшоном на голові. Вже за мить хлопець зникає, і я не встигаю більше нічого розгледіти. 

– Дякую, – розгублено розглядаю квіти і чомусь вагаюся брати їх у руки. Дівчина тим часом розвертається і йде, так і не взявши автограф ні в кого з нас. 

– Що таке? – запитує Ерік, помітивши мій розгублений вигляд. – Квіти здивували? Звикай, мала. Тепер тобі часто їх даруватимуть. 

Розумію, що Ерік має рацію, але так і не наважуюся взяти квіти в руки. Прошу охорону віднести їх у гримерку, а сама продовжую роздавати автографи і вичавлювати з себе усмішку, адже усміхатися остаточно перехотілося. 

Нас відпускають лише через три години, і тепер я розумію, що робота в артистів дійсно важка. Начебто усе просто, сидиш собі, усміхаєшся і підписуєш чергову листівку. Але ж блін, морально я повністю виснажена. 

Коли повертаюсь у гримерку, щоб переодягнутися, одразу ловлю поглядом букет червоних троянд, який хтось люб’язно поставив у воду. Завмираю, відчуваючи холод, що повзе по спині, і мало не підстрибую від переляку, коли двері відчиняються і на порозі з’являється Роксі. 

– Ти чого, люба? Я злякала тебе? – подруга проходить у кімнату і сідає у крісло поряд з букетом. 

– Сама не знаю, що зі мною, – бурчу і швидко переодягаюся. 

– До речі, це я квіти у воду поставила. Все ж таки це твій перший букет від шанувальників, – тим часом продовжує Роксі. 

– Я ненавиджу червоні троянди. Просто терпіти не можу. Будь-які, тільки не червоні, – бурчу, одягаючи футболку. 

– Справді? – дивується Роксі. – Шкода, адже тут ще й послання для тебе було. 

Подруга простягає мені маленький клаптик паперу, а я знову розгублено завмираю. Беру його в руки і читаю всього кілька слів. 

“Ти підкорила моє серце. Увесь твій, К.”  

– Що за фігня? – кладу листок на стіл і роблю крок назад. Сама не розумію, чому це послання так сильно мене схвилювало. 

– Ти чого, люба? Схоже, це просто твій фанат. Звикай до того, що тебе будуть задаровувати подарунками. Ти тепер зірка. 

З Роксі важко не погодитися, але я все ж таки не можу дивитися на ці квіти без остраху. Саме тому прошу подругу забрати їх собі. 

Повернувшись у дім, я нарешті можу видихнути з полегшенням і відпочити. Історія з квітами доволі швидко відходить на другий план, тому що в мою кімнату знову приходить Ерік. Цього разу він не збирається тягнути мене у ліжко, а запрошує прогулятися пляжем. 

Звісно ж, я погоджуюсь і навіть купальник одягаю в надії поплавати. Рука моя повністю зажила, і тепер я можу без остраху лізти у воду. Поверх купальника я одягаю білу легку сукню, а волосся залишаю розпущеним. 

Ми йдемо вздовж узбережжя, і Ерік розповідає мені про найкращі часи існування цього гурту. Які нагороди вони отримували і скільки міст об’їздили з концертами. Мені неймовірно цікаво послухати все це, адже тепер я частина цього колективу і, можливо, разом зі мною ці хлопці ще отримають свої нагороди. 

– Еріку, як давно ти знаєш Остіна? Хто саме привів його в гурт? – ми сідаємо на пісок пліч-о-пліч, і я вирішую поговорити про важливе. 

– Чому це тебе Остін зацікавив? – Ерік одразу ж вмикає ревнивця, і це доволі мило. 

– Не хвилюйся ти так, ведмежатко. Остін цікавить мене лише як друг і учасник гурту. Я хочу, щоб усі ви були більш відкритими і ділилися власними переживаннями. 

– Отже, в тобі знову прокинувся психолог… Знайшла нову жертву? – хмикає Рот. – Чому саме Остін? 

– У цього хлопця проблеми, і доволі серйозні. Ти знав, що він пережив дуже страшну травму в дитинстві? 

– Девід щось говорив про це, але я ніколи не втручався у життя своїх хлопців, – знизує плечима Ерік. – Мала, ми працюємо разом, і на цьому все. Ніхто з нас не збирається копирсатися у брудній білизні іншого.