4. Побачення

Приїхавши назад до клубу, ми з Еріком вдаємо, що повертаємося всередину, і, поки охоронець ставить машину на стоянку, швидко сідаємо у його Ferrari. Лише коли двері зачиняються і Ерік виїздить на дорогу, я розумію, що ми нарешті залишилися удвох. 

– Може, розкажеш, куди ми їдемо? – запитую, спостерігаючи за тим, як місто переливається мільйонами вогнів. Вночі тут набагато гарніше, ніж удень, наче магія якась. 

– Це сюрприз, мала, – Ерік усміхається і кладе одну руку на моє голе коліно. – Досі повірити не можу, що ми нарешті самі залишилися. 

– Я теж, – відповідаю і відчуваю, як шкірою бігають мурашки. Рука хлопця у мене на нозі, і це так… приємно. Ми ще не заходили далі поцілунків, але я розумію, що так тривати довго не буде. 

Їдемо ми хвилин десять, і за цей час Ерік так і не розколовся, що це за сюрприз такий. Та коли його автомобіль звертає на підземну стоянку височенного житлового комплексу, я розумію, що приїхали ми до когось у гості. 

Виходимо на стоянці, де, крім нас, немає жодної живої душі, і Ерік веде мене до ліфта, при цьому міцно тримаючи за руку. Поки підіймаємося на останній поверх, я все роздумую над тим, що він задумав. Виходимо в білосніжний коридор, де навіть килим під ногами білого кольору і є лише одні двері. Ерік вправно вводить код на замок, і чутно характерне клацання. 

Хлопець пропускає мене першою, і, тільки-но я переступаю поріг у коридорі, загоряється світло. Розгублено роздивляюся стильний і просто величезний передпокій, а тоді не витримую, знімаю босоніжки і проходжу у вітальню. 

Панорамні вікна на всю стіну, з яких чудово видно значну частину міста, широкий і м’який диван з кріслами, а також величезний телевізор. Мовчки озираюся на Еріка, який стоїть позаду, і чекаю його пояснень. 

– Ласкаво прошу у моє житло, Лілі, – усміхається та обводить руками усе навколо. 

– Це твоя квартира? – розгублено перепитую. 

– А ти думала, що я все життя проводжу у тому будинку? – весело питає. – Там ми збираємося лише тоді, коли потрібно сконцентруватися на роботі. А тут я по-справжньому живу. 

Доволі дивно усвідомлювати, що Ерік привіз мене у своє особливе місце. Спочатку безлюдний пляж, де він любить побути сам, тепер це. Приємно, що я можу претендувати на частинку його життя, окремо від гурту. 

– Це і є твій сюрприз? Я дійсно здивована… – не втримавшись, розглядаю кухню-студію, а тоді зупиняюся біля панорамного вікна. 

– Та ні. Я не збирався хизуватися цим житлом. Просто це єдине місце, де ми можемо побути лише удвох, – Ерік кладе свої руки мені на плечі, і я притискаюся до його грудей голою спиною. – А сюрприз попереду. Ходімо зі мною. 

Виявляється, квартира ця дворівнева. Коли ми підіймаємось сходами на другий поверх, Ерік спочатку показує мені свою власну студію, де він любить працювати і створювати нові пісні, а потім ми виходимо на терасу. 

Від побаченого у мене перехоплює подих, і доводиться навіть рота руками прикрити, щоб не розсміятися від щастя. Усе навколо обвішано білосніжними гірляндами у формі зірочок, що створюють магічну атмосферу. А ще тут гарно сервірований стіл із різними стравами і пляшкою шампанського. 

– Я подумав, що ще жодного разу не запрошував тебе на побачення. Захотілося це виправити, – пояснює Ерік. 

Не втримавшись, я кидаюся йому на шию і сама цілую. Звісно, для такого хлопця, як Рот, організувати вечерю нічого не коштує, але для мене не це було важливо. Ерік підготував цей сюрприз від щирого серця, і я це бачу, навіть відчуваю. 

– Бачу, що тобі подобається, – хлопець усміхається і відставляє для мене крісло, щоб я могла сісти. Сам він сідає навпроти і наливає у наші келихи шампанське. – Лілі, я хочу подякувати тобі за те, що з’явилася у моєму житті. Я… дуже ціную те, що ти робиш, і обіцяю, що завжди буду допомагати. Твоя поява в нашому гурті стала для мене справжнім ударом під дих, і лише зараз я зрозумів, що ти з’явилася тут не для того, щоб нас знищити. Ти тут, щоб нас відродити, і мене в тому числі. Я думав, що більше ніколи не зможу нікому сказати ці слова, але вкотре помилився. Я тебе кохаю. 

– А я тебе… – видихаю, розуміючи, що до цього моменту навіть не дихала. 

Ми п’ємо шампанське, і я почуваюся найщасливішою дівчиною у світі. Усі мої бажання здійснилися, і єдине чого, я зараз хочу – щоб Ерік завжди був поряд. 

Ми вечеряємо смачною їжею, і Ерік постійно запитує мене про життя, яке у мене було до приїзду сюди. Коли ж тема торкається моїх минулих стосунків, я завмираю. Напевно, ніколи не зможу пробачити собі те, що зробила боляче Стасу. Та з іншого боку, я перестала його мучити, і це добре. 

– Він кохав тебе? – запитує Ерік, коли я розповідаю йому про Стаса. 

– Напевно. Йому було боляче, коли я закінчила ці стосунки, отже, кохав, – тихо відповідаю. 

– А ти? Зовсім нічого до нього не відчувала? 

– Відчувала… Мені було добре з ним, адже Стас вмів мене підтримати, коли було погано. А я цим користувалася. Лише зараз розумію, що завжди була закохана лише в музику. Ось що дійсно приносить мені щастя. 

– А я? – хлопець підводить брову, не задоволений такою відповіддю. 

– І ти, – усміхаюся. – Я кохаю лише тебе і музику. Можу посперечатись, що у тебе так само. Навіть ревнувати не буду.