1. Разом

Прокидаюся наступного ранку і все ще не можу повірити, що все це – насправді. А що, коли Ерік знову дасть задній хід і залишить мене ні з чим? Якщо так станеться, то пробачати йому я більше не буду, навіть не зважаючи на власні почуття. 

Одягаю спортивний костюм і вже дочекатися не можу, коли побачу Еріка. Сироти шкірою бігають при згадці про наш поцілунок, і хочеться вірити, що він був не останнім. 

Тієї миті, коли підходжу до дверей і відчиняю їх, бачу на порозі Еріка власною персоною і розгублено завмираю. Зате хлопець не збирається стовбичити на місці й швидко заходить у кімнату та зачиняє двері. Не встигаю я й слова сказати, а він уже накриває мої уста своїми та ніжно цілує. 

Я просто розчиняюся в цьому моменті, і хвилювання, яке переслідувало мене від самого ранку, відступає. Ерік сам до мене прийшов, і це доволі багато означає. 

– Я скучив, мала, – обіймає долонями моє обличчя і дивиться в очі. 

– Я також, – усміхаюся, не в силі стримати емоції. – Будемо разом тренуватися? 

– У мене є краща ідея, – Ерік таємничо усміхається і бере мою руку у свою. Відчуваю, як наші пальці переплітаються, і почуваюся найщасливішою у світі. – Я хочу показати тобі дещо особливе. Довіришся мені? 

Невпевнено киваю головою і йду за хлопцем через коридор до сходів. У будинку абсолютна тиша, отже, всі сплять після вчорашнього. Це добре, адже ніхто нас не побачить. 

Коли ж ми опиняємося на вулиці поряд з автомобілем Еріка, я завмираю. Кадри з недавньої аварії все ще перед очима, і я не впевнена, що зможу сісти до нього в машину. 

– Ти чого, Лілі? Все ще не довіряєш мені? – Ерік серйозно заглядає мені в очі й добре розуміє, що зі мною не так. 

– Я просто боюся… Нічого не можу з собою зробити, – зітхаю, присоромлено дивлячись на хлопця. 

Несподівано Ерік кладе свої руки мені на плечі й вже за мить міцно обіймає. 

– Мені дуже шкода, що спричинив ту аварію. Останнім мудаком себе вважаю через це. Знаю, що забути подібне дуже важко, але ти маєш хоча б спробувати мені довіритися. Обіцяю, що буду їхати дуже повільно. Повільніше черепахи. 

– Ну, гаразд, – бачити Еріка таким милим – неймовірно приємно. Моє серце просто не витримує шквалу таких емоцій, і я все-таки сідаю у спортивний автомобіль хлопця. 

Ерік не обманює, їдемо ми дійсно дуже повільно. Добре, що так рано дорога повністю порожня, а то за нами уже зібралася б ціла колона з автомобілів. 

– Може, поясниш, куди ми їдемо? – зацікавлено запитую, спостерігаючи за тим, як автомобіль проїжджає вздовж узбережжя океану. 

– Хочу показати тобі місце, де я часто залишаюся наодинці із собою. Там можна займатися спортом, а ще – просто спостерігати за океаном, – відповідає спокійно і розслаблено. 

– Чому ти вирішив показати його мені? Це ж твоє особливе місце. 

– Тепер ти моя дівчина, і я хочу, щоб між нами не було таємниць. Будеш знати, де я люблю зависати, коли хочеться подумати. 

Ерік усміхається, а я розумію, що зараз він робить дуже серйозний крок у мій бік. Якщо це місце дійсно таке особливе для нього і ніхто про нього не знає, то, виходить, я потрапила в коло найближчих його людей. Це дуже приємно.

Машина зупиняється біля узбережжя, де немає жодної живої душі. Місто залишилося далеко позаду, а тут лише пляж і океан, що розливається своїми хвилями дуже і дуже високо. 

Ерік допомагає мені вийти з машини, і ми разом, тримаючись за руки, прямуємо до води. Тут дійсно неймовірно гарно і чути лише шепіт хвиль. Чудове місце, щоб подумати, тут Ерік потрапив у ціль. 

Мені здавалося, що зараз ми займатимемося спортом, бігатимемо вздовж берега, але в Еріка, схоже, свої плани. Він сідає просто на пісок і тягне мене за собою. Доводиться сідати йому на коліна і почуватися при цьому доволі невпевнено. 

– Мені все ще не віриться, що ти тепер моя, – каже тихо, але зрозуміло. 

– Шкодуєш? – запитую схвильовано, адже не знаю, що у нього в голові відбувається. 

– Звісно, ні, – швидко відповідає і дивиться мені в очі. – Сьогодні, вперше за довгий час, я по-справжньому щасливий. І впевнений, що так буде і надалі, якщо ти будеш поряд. Єдине, що мене пригнічує – це твоє бажання тримати наші стосунки в таємниці. 

– Я просто хочу, щоб у нас все було добре, – намагаюся пояснити свою позицію. – Ти сам знаєш, що нас будуть обговорювати усі, коли ми заявимо про стосунки. До того ж зараз нам варто зосередитися на концерті, який відбудеться уже через три тижні. Ми будемо поряд, і це найголовніше. Принаймні поки що. 

– Я спробую дотримуватися твого плану, але якщо сильно захочу тебе поцілувати – буду робити це при усіх, – серйозно заявляє Ерік. 

– Жартуєш? – хмурюся, але всередині пурхають метелики від щастя. – Тоді потрібно націлуватися так, щоб більше не хотілося. 

– Варто спробувати, – Ерік накриває мої уста своїми – і все навколо просто перестає існувати. 

Є лише ми з ним і океан за нашими спинами. Ну хіба це не щастя? 

У дім ми повертаємось із запізненням. Голоси хлопців лунають з вітальні, і мені багато коштує стерти з обличчя щасливу усмішку. Ерік заходить у вітальню першим, а я за ним.