Зірка, що згасає - лиш мить

Вінс стояв на капітанському містку вдивляючись у всіяну помаранчевими цятками темряву, крізь яку згідно із закладеним до навігаційної системи маршрутом, долала безкрайні космічні терени «Барбароса». На широкій панелі, що простягнулася вздовж усієї зали керування піратського космічного човна, миготіли десятки лампочок, прориваючись крізь напівтемряву, котра оповила високу постать капітана.

У блакитних очах Вінса грали лихі вогники, так було завжди у передчутті великої справи. Чоловік поклав руки до кишень шкіряної куртки пілота, й продовжував споглядати на таємничий світ, що проносився за бортом. Приміщенням раптово промайнув вітер, на мить ковзнувши довгим чорним волоссям господаря «Барбароси». 

— Капітане Артега! За дві хвилини входимо до сірої зони, — спокійний жіночий голос штучного інтелекту висмикнув Вінса з виру думок.

— Увімкнути режим маскування! Що з системою фільтрів? — мовив капітан, згадавши несподіваний подих вітру.

— Загальний стан усіх систем збалансовано. До повного відновлення залишилось тринадцять відсотків, — звітувала ШІ.

Вінс підвів очі до стелі, після чого знову продовжив споглядати у безкраю міщанину зірок. Невдовзі капітан та його команда мали увійти до території «Затінку» - небезпечної зони до якої вкрай рідко заходили патрульні човни, та від певного часу усе частіше оминала більшість піратських екіпажів. Подейкували, що тут ховається щось вище за людський розум, втім, попри лихі чутки у «Затінку» капітан завжди відчував себе в цілковитій безпеці. Порожнеча, що межувала з переходом до торговельних шляхів та розвинених портів, ховала таких, як він даючи змогу лишатися невловним піратом за голову якого пропонували винагороду рівну ціні справного човна.

— Вінсе, ми полагодили «нутрощі», станом на зараз усі системи працюють, але датчики повідомляють щодо відчутного пошкодження захисного прошарку. На місяць-другий зупинка у ремонтному доці нам просто необхідна! — звітував голос механіка, що долинув до вух Артеги крізь внутрішній канал сповіщення.

Вінс своєю чергою продовжував мовчки споглядати на зоряну мапу, яку нещодавно отримав від одного зі своїх боржників. За словами останнього вона мала привести екіпаж Артеги до місця, яке ладне з надлишком компенсувати Вінсові усі несплачені рахунки, що їх заборгував горе-позичальник.

— То до якого доку прямуємо, кеп? — завмерши в очікуванні мовив головний механік, виникаючи з розсувних дверей.

— Ми не йдемо у порт, — коротко відповів Артега.

— Капітане, човен прибуде до місця стикування з об'єктом за дванадцять хвилин. Накажете зібрати команду? — порушив запалу тишу голос ШІ.

— Так. Професор Вольфгант, й Малюк Білл потрібні мені на містку!

На обличчі бортмеханіка, а за сумісництвом найкращого друга Артеги застигла маска нерозуміння.

— Тобто, як не йдемо?!

— Плани змінилися, Чеш. Тебе не дарма охрестили технічним чаклуном, бо ж хто як не ти, знається на усьому, що літає? — загадково мовив Вінс.

— До чого тут це?! — у голосі механіка чувся подив.

— Скажи мені, що ти бачиш, друже? — продовжив капітан повільно спрямувавши поперед себе правицю. — ШІ, мені потрібна чітка картинка. Зараз!

Чеш уважно поглянув на монітор, й закляк на місці. На екрані з'явилося наближене зображення, що надав зонд-розвідник. Чеш вперше бачив подібний об'єкт, втім безпомилково розумів його призначення.

— Гарний, правда? — Артега врешті озирнувся до побратима.

— Це божевілля, Вінсе! — здавалося слова механіка пливуть разом із темною порожнечею, що наразі тримала на своїх невидимих руках велетенський космічний апарат. Посеред небезпечних шляхів Затінку, чорною фортецею застиг об'єкт, вкритий хитросплетінням масивних труб, всіяний гравіюваннями невідомої Чешові мови.

— Чудова схованка, чи не так? Склад зброї у такому знаковому місці. Чи ти гадав ми перетворилися на екіпаж мародерів? — посміхнувся Артега.

— Це не склад. Це мандрівний погост! І ти, як колишній пілот чудово знаєш про це, — голос Чеша бринів непідробною тривогою.

— Військовий пересувний цвинтар, якщо бути точнішим. Дивна модифікація - вочевидь доволі стара. Це свого роду причеп, що його використовують транспортні військові кораблі, для перевезення тіл полеглих вояків, — несподівано розпочав свій звіт професор, а заразом штатний лікар Вольфгант, який щойно увійшов крізь прочинені двері. — Зонд просканував об'єкт наскільки це було можливо.

— Який вердикт? — перейшов до справи Артега. 

— Скоріш за все об'єкт дрейфує, втративши корабель-буксир. Двигуни вимкнені, центральний реактор ледь жевріє підтримуючи мінімальне живлення човна. Зовні працюють лише проблискові маячки. 

— Екіпаж? — продовжив капітан.

— Який в біса екіпаж! Це труна, Вінсе! Його екіпаж - десятки мерці в кріокамерах, або взагалі без них! — не вгамовувався побратим.

— Саме через це я й до останнього не казав тобі, щодо нашої майбутнього зупинки, пане Чеш, — відповів Артега.

Механік у нерозумінні захитав головою.

— Щодо супровідного екіпажу інформація відсутня. Даний борт не значиться у військових реєстрах, що люб'язно відшукала для нас ШІ. Не переймайся, друже Чеш - це лише замаскований сейф. Малюк Білл мав довготривалу розмову з боржником, тож останній виклав усе, як на сповіді. Перед нами справжнісінька бойова скарбниця, панове! — звітував Вольфгант.

На капітанському містку запала тиша. Механік намагався дати раду думкам, втім свідомість вимагала зробити усе можливе, аби уникнути стикування з незрозумілим об'єктом.

— Ти потрібен нам, Чеш. Не переймайся занадто. Велика удача перехопити координати цієї схованки. Перевантажимо зброю й відженемо «Барбаросу» у док. За перепродаж військового краму отримаємо чимало, тож втілимо у життя всі твої мрії щодо покращення човна, — міцна долоня Артеги лягла на плече друга.

Чеш мовчав. Схоже він єдиний з членів команди, хто не знав про майбутню справу, й запитань наразі було куди більше ніж відповідей. Механік видихнув та майже впритул наблизився до екрана.