Розділ 5 Вплив злих чар

Денис і Вікторія опинилися на важливому роздоріжжі свого життя, немов двоє змучених мандрівників, які зовсім заблукали в густому, темному лісі. Перед ними несподівано розкинулося безмежне поле різноманітних шляхів, але, на жаль, жоден з них не давав чіткої та однозначної відповіді на їхні численні запитання. Вони раптово опинилися перед надзвичайно важким вибором: залишитися непохитно вірними своїм сильним почуттям, незважаючи на всі жорстокі перешкоди, або ж підкоритися волі бездушного суспільства, відмовившись назавжди від свого омріяного щастя заради ілюзорного спокою та примарної стабільності.

Їхнє колись таке яскраве і безтурботне кохання тепер більше нагадувало маленьку, тендітну свічку, що відчайдушно тремтить на сильному вітрі, намагаючись не згаснути. Злі зовнішні сили, немов руйнівний штормовий вітер, з усіх боків намагалися загасити її слабке полум'я. Колишня дівчина Дениса, підступна Олена, продовжувала свої підлі маніпуляції, нагадуючи про себе моторошними телефонними дзвінками та несподіваними, неприємними зустрічами. А власні батьки Вікторії не переставали наполегливо наполягати на своєму, методично намагаючись зламати її сильний дух.

Одного вечора, сидячи в затишному куточку улюбленого кафе, вони обидва замислено дивилися у вікно на вечірнє місто. За вікном метушилися люди, сяяли вогні реклами, а в кафе було тепло, пахло кавою та випічкою.

Вікторія зітхнула і відставила свою чашку.

– Знаєш, Денисе, іноді мені здається, що ми зайшли в глухий кут, – тихо сказала вона. – Я просто не знаю, що робити далі.

Денис задумливо помішав цукор у своїй каві.

– Так, ситуація непроста, – погодився він. – Але давай не будемо драматизувати. Ми обов'язково щось придумаємо.

Він обережно взяв її руку і ніжно погладив.

– Головне, що ми разом, – додав він з легкою усмішкою. – І що б там не було, ми впораємося.

×××

Тим часом, темні сили зла, активно підбурювані злою відьмою Мотрою (я використовував обидва варіанти імені: Мотра і Мотря в романі "Кляті вечорниці"), невблаганно посилювали свій нищівний тиск. Здавалося, що навіть саме повітря навколо закоханих просякнуте злобою та ненавистю. Вікторія почала бачити дивні, жахливі сни, в яких баба Мотря зловісно стояла над їхнім ліжком і пошепки виголошувала якісь незрозумілі, моторошні заклинання. Денис раптово відчував, як його охоплює незрозумілий, безпричинний страх, і йому постійно здавалося, що хтось невидимий уважно стежить за кожним його рухом.

Одного разу, коли вони втомлені поверталися додому, то випадково побачили на порозі своєї квартири невеликий мішечок, щільно зав'язаний чорною шовковою стрічкою. Розв'язавши його, вони з жахом побачили всередині ляльку, зроблену з воску, яка була майже точною копією Вікторії. І найстрашніше – лялька була проколота тонкою голкою прямо в області серця. Вони відразу зрозуміли, що це справа рук злої баби Мотри. Льодяний страх скував їхні серця.

– Це означає відкриту війну, – тихо прошепотів зблідлий Денис, відчуваючи, як його пальці мимоволі стискаються в кулаки.

Вікторія з відчаєм подивилася на нього.

– Ми ніяк не зможемо з цим впоратися самотужки, – тихо сказала вона.

І тоді вони вирішили звернутися за допомогою до старої знахарки, яка жила у віддаленій частині міста Полтава. Мудра жінка, зморщена, але з сильним поглядом, уважно вислухала їхню сумну історію і повністю підтвердила їхні найгірші підозри.

– Баба Мотря просто так не дасть вам спокою, – впевнено сказала вона. – Її темна сила справді велика, але і ваше щире кохання також має величезну силу. Ви повинні боротися разом, пліч-о-пліч.

Знахарка дала їм старовинний оберіг, який, за її словами, мав захистити їх від злих темних сил. Але вона чесно попередила, що боротьба буде дуже важкою і тривалою.

Денис і Вікторія вийшли з хатини знахарки, відчуваючи себе трохи спокійнішими. Вони міцно трималися за руки, відчуваючи тепло долонь одне одного. Їхнє безмежне кохання було їхньою єдиною зброєю в нерівній боротьбі проти зла.

×××

Вони мужньо боролися за своє ніжне кохання, як відважні леви, люто захищаючи свою спільну територію від зазіхань ворогів. Денис щодня писав Вікторії сповнені пристрасті листи, в яких знову і знову щиро зізнавався у своїх глибоких почуттях і гаряче обіцяв зробити абсолютно все можливе, щоб вони нарешті змогли бути разом назавжди. Кожне ретельно виведене його рукою слово було пронизане незламною надією та безмежною відданістю. Вікторія ж у свою чергу малювала яскраві картини, на яких алегорично зображувала їхнє кохання у вигляді прекрасної квітки, що відчайдушно розквітає посеред руйнівної бурі. Насичені фарби оживляли на полотні їхні спільні мрії та найсвітліші сподівання. Але невблаганна доля, здавалося, була жорстоко налаштована проти них. З кожним днем прірва між ними все збільшувалася, немов невидима стіна, зведена з отруйної недовіри, паралізуючого страху та безжальних суспільних очікувань.

Старий козак Мстислав відчайдушно намагався зруйнувати злі чари злої баби Мотрі, але, на жаль, йому катастрофічно не вистачало власних сил, і ніжне кохання закоханих помалу починало в'янути.

Одного похмурого вечора, сидячи на тихому березі річки, вони обидва довго мовчали, сумно дивлячись на спокійну гладінь води, що дзеркально відображала їхні скуті тривогами душі. Вікторія гостро відчувала, як її серце розривається на дрібні шматочки від нестерпного душевного болю. Їй відчайдушно хотілося голосно закричати від охопившого її безсилля, але гіркі сльози, що безупинно котилися по її щоках, на жаль, повністю заглушали будь-які звуки.

– Я вже зовсім не знаю, що нам робити далі, – тихо прошепотіла вона, і її голос ледь помітно тремтів, як останнє пожовкле листя на осінньому вітрі. – Мені зараз так боляче, але я ніяк не можу зрадити своїх рідних батьків. Вони ж подарували мені безцінне життя...

Денис ніжно погладив її холодну руку, намагаючись передати хоч крихітну частинку своєї впевненості, але його власний голос звучав хрипко від стримуваних емоцій.