Розділ 4 Тіні минулого

Їхнє щастя, таке яскраве і безтурботне, наче теплий літній день, раптово почало давати тріщини під нищівним тиском минулого. Давні тіні, які вони обоє так наполегливо намагалися назавжди забути, несподівано почали виринати з темних глибин підсвідомості, поступово затьмарюючи їхнє світле, здавалося б, безхмарне майбутнє. І справа була не лише в тиску з боку реальних людей.

Місцеві легенди з жахом переповідали похмурі історії про бабу Мотрю, зловісну відьму, яка колись жила в цій мальовничій місцевості. Подейкували, що її неспокійний дух так і не зміг знайти вічного спокою і досі блукає цими землями, сіючи навколо себе розбрат, нещастя та руйнуючи людські долі. І тепер, здавалося, зла відьма обрала собі нових жертв – закоханих Дениса і Вікторію.

Спочатку це були лише дивні, тривожні сни, в яких обом стала часто з'являтися постать старої жінки з довгим сивим волоссям і зловісними, палаючими очима. Потім у їхньому житті почали відбуватися дивні, важко пояснювані речі: безслідно зникали особисті речі, ночами лунали моторошні, незрозумілі звуки, а дзеркала раптово показували спотворені, жахливі відображення. Вікторія почала відчувати крижаний подих на своїй потилиці, коли несподівано залишалася вдома зовсім одна. Денису ж почали снитися кошмари, в яких баба Мотря пошепки виголошувала якісь незрозумілі заклинання над їхніми спільними фотографіями.

Паралельно з цим, привид старого козака Мстислава, який колись самовіддано захищав ці землі від різної нечисті, намагався всіма силами захистити молодих людей від темних сил. Його дух, сповнений вікової мудрості та незвичайної сили, щиро прагнув допомогти закоханим. Він відчайдушно намагався попередити їх про небезпеку, що нависла над ними, але його голос був надто тихим і слабким, а слова – занадто розпливчастими та нечіткими.

×××

Першу глибоку тріщину в їхньому, здавалося б, ідеальному світі зробила колишня дівчина Дениса, підступна Олена. Вона була красивою жінкою з характером колючої троянди – зовні привабливою, але з отруйними, смертельно небезпечними шипами. Її незгасимі ревнощі до Дениса були схожі на всепоглинаючу пожежу, що постійно розгоралася в її злобному серці, не даючи їй спокою. Вона ніяк не могла змиритися з тим, що він так швидко знайшов нове кохання, таке чисте і сяюче, як сама Вікторія.

Її дзвінкий, але пронизаний отрутою ненависті голос постійно лунав у їхній душі, наполегливо нагадуючи про минуле, від якого вони обоє так відчайдушно хотіли назавжди втекти. Кожен її несподіваний телефонний дзвінок, кожне тривожне повідомлення було для них як болючий удар ножем прямо в серце. Спочатку це були лише невинні запитання про спільних знайомих, потім – двозначні натяки на їхнє колишнє спільне минуле, а згодом – і зовсім прямі погрози. Олена прекрасно знала, на які саме болючі точки потрібно натиснути, як найефективніше вивести Дениса з емоційної рівноваги.

– Ти ніколи не зможеш бути по-справжньому щасливим з нею, – з отруйною наполегливістю повторювала вона, і її голос звучав як тихий, але зловісний шепіт підступної змії. – Ти все одно колись повернешся до мене, я це точно знаю.

Вікторія з жахом відчувала, як ця отрута поступово проникає в їхні ніжні стосунки, повільно, але невблаганно руйнуючи їхнє безмежне кохання. Їй було дуже страшно, але вона всіма силами намагалася залишатися сильною та мужньою. Вона щиро вірила в те, що їхнє всепереможне кохання здатне гідно подолати абсолютно будь-які випробування.

З плином часу поведінка Олени ставала дедалі більш дивною та неадекватною. Її дії все більше нагадували темні маніпуляції злої відьми, ніж звичайні витівки ревнивої покинутої жінки. Вона якимось чином знаходила спосіб з'являтися в тих місцях, де її зовсім не чекали. Здавалося, що вона таємничим чином знає абсолютно про всі їхні плани. Іноді траплялися випадки, коли речі безслідно зникали з їхнього будинку, а потім несподівано з'являлися в найнесподіваніших місцях, залишаючи після себе тривожне відчуття, що хтось навмисно намагається їм нашкодити.

Одного разу, перебираючи старі речі, Вікторія випадково знайшла в потаємній кишені своєї старої куртки невеликий полотняний мішечок, наповнений засохлою травою та дивними, незрозумілими символами. Вона відразу ж показала його стривоженому Денису. 

– Це точно не моє, – тремтячим від страху голосом промовила вона.

– Можливо, це просто безглуздий жарт, – невпевнено спробував заспокоїти її Денис. Але в його очах теж чітко читалася неприхована тривога.

Здавалося, що Олена готова піти абсолютно на все, щоб повернути Дениса. Вона була готова переступити через будь-які моральні принципи та перетнути всі можливі межі. Вікторія навіть не підозрювала, що на волю та розум Олени має сильний вплив зла баба Мотря. І чим наполегливіше закохані намагалися відгородитися від неї, тим сильніше та агресивніше вона нападала.

Вікторія з жахом відчувала, що вони потрапили у величезну, липку павутину, з якої буде дуже непросто вибратися. Але вона зовсім не збиралася здаватися без бою. Її безмежне кохання до Дениса було надзвичайно сильним, і вона була твердо налаштована боротися за нього до самого кінця.

×××

Вікторія раптово відчула на собі сильний тиск ззовні, тягар, який несподівано додався до всіх інших випробувань, що останнім часом так щедро сипала на їхні голови доля. Її батьки, люди вкрай прагматичні, приземлені й надміру матеріалістичні, ніяк не могли змиритися з її, на їхню думку, абсолютно нестандартним і незрозумілим вибором супутника життя. Вони бачили запоруку щастя для своєї улюбленої доньки виключно в максимально вигідному шлюбі з багатим бізнесменом, у розкішному будинку, обставленому дорогими меблями, і в стабільному, забезпеченому матеріальному становищі. Мистецтво, творчість, щире кохання – все це здавалося їм лише порожньою тратою дорогоцінного часу, безглуздими дитячими забаганками, не вартими серйозної уваги.

Кожна чергова розмова з батьками, на жаль, незмінно перетворювалася на справжній допит з пристрастями. Її батько, худорлявий чоловік з холодним, пронизливим поглядом, безжально відкидав всі її заповітні мрії, цинічно називаючи їх наївними дитячими фантазіями. Мати, жінка з вишуканою зовнішністю, але, на жаль, зовсім порожнім серцем, постійно нагадувала доньці про те, що швидкоплинний час молодості невблаганно летить, і скоро її неземна краса неминуче зів'яне, як квітка без води. Вони навіть не намагалися приховати свого глибокого розчарування і зневажливого ставлення до вибору Вікторії.