Розділ 3 Пристрасть

Вікторія могла годинами нерухомо сидіти перед мольбертом, міцно стискаючи в руці тонкий пензель (саме пензель, а не будь-що інше, як вона любила жартувати про себе), і її уважний погляд був повністю прикутий до обличчя коханого Дениса. Вона з трепетною ніжністю намагалася перенести на чисте полотно не лише його зовнішні риси, відтворюючи кожну лінію та вигин, але й зазирнути набагато глибше – передати його складну душу, його потаємні мрії, найтонші відтінки його емоцій та почуттів. Кожен обережний мазок пензля для неї був ніби мовчазне зізнання у вічному коханні, кожен ретельно підібраний колір – правдиве відображення його багатого внутрішнього світу. Особливо сильно їй подобалося малювати його глибокі очі – бездонні, темні, як оксамитове нічне небо, всипане мільйонами далеких зірок, в яких вона часто губилася, бачачи цілий незвіданий Всесвіт. Коли він натхненно читав їй свої нові вірші, його очі завжди сяяли особливим внутрішнім світлом, і Вікторія відчувала непереборне бажання назавжди зафіксувати саме цей дорогоцінний момент на полотні.

Іноді на її картинах несподівано з'являлися дивні, ледь помітні ореоли навколо його голови, ніби він був оточений м'яким сяйвом божественного світла. Спочатку вона списувала це на звичайну випадковість, на химерну гру світла та тіні, на особливості освітлення. Але з плином часу ці загадкові ореоли почали з'являтися все частіше і частіше, прикрашаючи різні картини, написані в різний час. І кожного разу, випадково помічаючи їх, Вікторія відчувала дивний трепет у грудях, змішане з цікавістю та легким неспокоєм. Це було щось значно більше, ніж просто звичайний художній прийом чи випадкова деталь. Це було ніби мовчазне підтвердження її інтуїтивного відчуття того, що Денис для неї – абсолютно особлива людина, щось значно більше, ніж просто коханий, щось, можливо, навіть не до кінця зрозуміле звичайною людиною.

Одного разу, коли Денис випадково побачив одну з таких картин, він зацікавлено запитав:

– Послухай, люба, чому ти постійно малюєш навколо моєї голови це дивне сяйво?

– Я й сама точно не знаю, – трохи розгублено відповіла Вікторія, злегка знизуючи плечима. – Воно чомусь саме з'являється. Просто так бачу, і все.

– Може, це означає, що ти підсвідомо бачиш у мені щось набагато більше, ніж я сам? – з лукавою посмішкою припустив він.

Вікторія пильно подивилася на нього і тихо кивнула у відповідь. Вона давно відчувала, що її почуття до Дениса виходять далеко за рамки звичайного людського кохання. Це було щось майже містичне, незбагненне, щось таке, що не піддавалося логічному поясненню та раціональному осмисленню.

З часом, картини Вікторії набули широкої популярності та визнання в мистецьких колах. Вимогливі критики були щиро захоплені її безсумнівним талантом, її унікальною здатністю настільки сильно та правдиво передавати на полотні найтонші нюанси людських емоцій. Але ніхто з них не міг дати задовільного пояснення тому дивному феномену, чому на її численних полотнах так часто з'являються ці таємничі ореоли навколо голови коханого чоловіка. Деякі схилялися до думки, що це явний прояв містицизму, інші вважали це лише наслідком хворобливої, надмірно розвиненої уяви талановитої художниці. І лише сама Вікторія знала всю правду. Вона твердо знала, що ці ореоли – її особиста таємниця, її особливий зв'язок з якимось іншим, невідомим світом, світом, де справжнє кохання є не просто черговим швидкоплинним почуттям, а чимось набагато більшим, вічним і практично безсмертним.

×××

Їхнє ніжне кохання розквітало з кожним днем, як прекрасна екзотична квітка під теплими променями лагідного сонця, поступово набираючи сили та розкриваючи всю свою неповторну красу. Вони були вже не просто двома закоханими людьми, вони перетворилися на щось більше – наче на одну єдину душу, дивним чином розділену на два окремих тіла. Їхні серця билися в ідеальному унісоні, мов два високоточні годинники, ретельно налаштовані на абсолютно однакову частоту. І коли вони нарешті опинялися поруч, весь навколишній світ ніби раптово зникав, розчиняючись у небутті, залишаючи лише їх двох у власному, неповторному вимірі.

Вони проводили разом майже весь свій вільний час, неспішно гуляючи тихими алеями старого парку, зручно розташувавшись за маленьким столиком у затишній кав'ярні, або просто мовчки тримаючись за руки, насолоджуючись присутністю одне одного. Їхні задушевні розмови завжди були сповнені взаємного тепла, ніжної турботи та щирої відданості. Вони відкрито ділилися своїми найпотаємнішими мріями, найяскравішими спогадами дитинства, найважливішими життєвими планами та найпотаємнішими думками. І чим більше вони дізнавалися один про одного, чим глибше пізнавали внутрішній світ іншого, тим сильнішою та непорушнішою ставала їхня взаємна прихильність.

І хоча вони прекрасно розуміли, що на їхньому спільному життєвому шляху неминуче будуть виникати різноманітні випробування та труднощі, вони були твердо налаштовані зустріти їх разом, міцно тримаючись за руки, незважаючи ні на що. Їм обом щиро здавалося, що їхнє ніжне кохання – це не просто чергове швидкоплинне почуття, а якесь таємниче, майже містичне з'єднання двох споріднених душ, що сягає своїм корінням далеко за межі звичайного земного світу. Іноді, коли вони надовго затримували погляд один на одному, їм навіть починало здаватися, що вони бачать у глибоких очах коханого легкі відблиски далекої вічності. Вони обоє відчували, що їхні душі були знайомі одна з одною ще задовго до їхньої доленосної зустрічі, і що їхнє всепереможне кохання обов'язково триватиме вічно, незважаючи на будь-які перешкоди.

– Знаєш, любий, – якось тихо сказала Вікторія, ніжно дивлячись на Дениса, – мені часом починає здаватися, що ми з тобою – дві половинки одного цілого, нерозривно пов'язані між собою.

– Я відчуваю абсолютно те ж саме, кохана, – щиро зізнався він у відповідь. – Наче ми завжди були призначені долею, щоб нарешті бути разом.

Вони часто з цікавістю говорили про свої можливі попередні життя, про дивні місця, в яких вони ніколи не були, але які чомусь здавалися їм до болю знайомими. Іноді їм навіть снилися практично однакові сни, в яких вони були разом, але в інших часах і зовсім інших світах. Ці дивні сни лише зміцнювали їхню непохитну віру в те, що їхнє кохання – це щось набагато більше, ніж просто випадкова зустріч двох звичайних людей.