Розділ 1 Зустріч

Сонячні промені, пробиваючись крізь вишукані, хоч і забруднені вітражі старовинної книгарні "Букініст", танцювали на сторінках товстої книги в потертій шкіряній палітурці кольору охри. Книга лежала на маленькому круглому столику біля вікна, ніби чекаючи на свого читача. Скляні фрагменти вітражів, колись сяючі та різнобарвні, зображували сцени з античної міфології: мужній Геракл, що з неймовірним зусиллям бореться з багатоголовою лернейською гідрою, титан Прометей, що дарує священний вогонь людям, зворушливий Орфей, що грає на лірі, зачаровуючи диких звірів. Тепер ці величні зображення були потьмянілими від часу та осілого пилу, наче примарні спогади про минулу славу. Промені світла, долаючи бар'єр вітражів, розбивалися на тисячі крихітних веселок, розсипаючи кольорові відблиски на сторінках розкритої книги, утворюючи живе мереживо з кольорових плям, ніби хтось недбало розсипав по сторінках жменю дорогоцінного каміння – рубінів, сапфірів, смарагдів.

За столиком сиділа Вікторія, повністю занурена у світ минулого, світ, де вирували пристрасті, де герої жили та кохали, страждали та раділи, де кожне слово було наповнене глибоким змістом та вічною мудрістю. Її руде волосся, густе й хвилясте, подібне до розсипаного старого золота, спадало м'якими хвилями на плечі, обрамляючи обличчя з ніжними, майже ангельськими рисами, наче старанно намальоване пензлем талановитого художника епохи Відродження. Великі, виразні очі кольору морської хвилі, обрамлені густими віями, були широко розкриті, в них відображалося живе захоплення і непідробна цікавість, невгамовна спрага знань та жага пригод, прихована в глибині душі. Здавалося, що вона бачить не бездушні чорні літери на пожовклому папері, а яскраві, динамічні картини, що оживали прямо перед її внутрішнім поглядом, картини, сповнені життям, енергією та палітрою людських емоцій. Її довгі, темні, як нічне небо, вії відкидали легку тінь на ніжні щоки, підкреслюючи витонченість рис, надаючи їй особливої загадковості та шарму.

Дівчина була одягнена в просту, але елегантну сукню кольору лаванди, зшиту з тонкої тканини, що м'яко облягала її тендітну фігуру та вигідно підкреслювала білосніжну шкіру. На її тонкій шиї висіла вишукана срібна підвіска у формі крихітного півмісяця, що таємничо виблискувала в рідкісних променях сонця, проникаючих в книгарню, додаючи її образу нотку містики.

Маленький круглий столик з темного, відполірованого дерева, на якому лежала розкрита книга, був заставлений різноманітними, але милими серцю дрібничками: старенькою срібною ручкою з тонким пером, що ніби чекала натхнення, прозорою пляшечкою з джерельною водою, засушеною ніжно-блакитною квіткою волошки, дбайливо покладеною між сторінок у якості закладки, та крихітною порцеляновою статуеткою витонченої балерини, що граціозно завмерла в складному па, ніби застигла мить вічного танцю. Повітря в старовинній книгарні було просякнуте незвичайним, п'янким ароматом, в якому гармонійно змішалися запахи старого паперу, вікового пилу та приглушений аромат воску від свічок, що тихо потріскували на високих полицях з книгами, наче вели між собою нескінченну розмову, перешіптуючись про минулі епохи. Свічки, дбайливо розставлені на полицях, були відлиті у формі різних фігур – химерних черепів, мудрих сов, величних драконів, – їхні тьмяні вогники таємниче відбивалися в темному лакованому дереві полиць, створюючи таємничу, майже містичну атмосферу, ніби запрошуючи кожного відвідувача зануритися в захоплюючий світ загадок, таємниць та нерозгаданих пророцтв.

Вікторія повністю жила у світі своїх мрій, у чарівному світі, де кожна сторінка прочитаної книги відкривала незвідані таємниці минулого, де з пилу віків оживали благородні лицарі та прекрасні принцеси, могутні дракони та всесильні чарівники. Вона могла годинами безперервно сидіти в цій старовинній книгарні, повністю занурившись у магію читання, забуваючи про плин часу та обмеженість простору, відкидаючи буденність навколишнього світу. Її багата уява, немов чарівний килим-літак з казок Шехерезади, легко переносила її в далекі екзотичні країни, до харизматичних героїв улюблених романів, дозволяючи переживати їхні захоплюючі пригоди разом з ними, відчувати всю гаму їхніх емоцій – від безмежної радості до пекучого смутку, мужньо боротися з підступними ворогами та знаходити справжнє, всепереможне кохання.

Вона часто ототожнювала себе з відважними героїнями прочитаних книг, приміряла на себе їхні незвичайні долі, таємно мріяла про такі ж карколомні пригоди, сильні почуття та всепоглинаючу пристрасть. Іноді їй навіть здавалося, що вона паралельно живе в кількох різних світах одночасно, легко та невимушено переходячи з одного в інший за допомогою магічної сили книг.

У той самий момент, коли вона подумки проживала трагічну долю Марусі Чурай з роману Герцога Фламберга "Кляті вечорниці", у двері книгарні несподівано з шаленою силою увірвався порив вітру, змусивши важкі оксамитові портьєри кольору стиглої вишні відлетіти вбік. Вітер закружляв сторінки відкритої книги, ніби намагаючись вирвати їх з обіймів старовинної палітурки, створивши короткий хаос з паперових вихорів та приглушеного шелесту. Разом з цим несподіваним вітром, наче принесений самою примхливою долею, в книгарню зайшов він – Денис.

Високий та худорлявий, з густим волоссям кольору гіркого шоколаду, що недбало спадало на високе чоло, підкреслюючи його артистичну натуру, він одразу нагадав Вікторії героїв її улюблених романтичних романів: мужніх, дещо загадкових, овіяних флером таємниці та жаги до пригод. Його очі, глибокі та темні, як оксамитове нічне небо, хоч і приховані тінню густих вій, випромінювали приглушене внутрішнє світло, немов дві далекі зорі, що загубилися в нічній темряві. У їхній глибині читалася багата внутрішня палітра емоцій та нерозгаданих таємниць, які він ретельно оберігав за маскою байдужості – своєрідною бронею, яку він вимушено носив, щоб захистити свою вразливу душу від можливих ударів жорстокого світу.

Він повільно блукав між високими полицями, обережно торкаючись кінчиками пальців потертих корінців книг, жадібно вдихаючи неповторний аромат старовини, пилу та шкіри, ніби намагаючись знайти серед цього книжкового розмаїття ту єдину книгу, яка змогла б по-справжньому зачепити його душу, пробудити приховані емоції. Але, незважаючи на це, його погляд з нез'ясовною впертістю постійно повертався до дівчини, що сиділа біля вікна. Її образ, сповнений ніжної краси, тихої зосередженості та незбагненної аури, ніби зачарував його, притягуючи до себе з непереборною силою, наче магніт.