Пролог

"Астралія”

Шепот дійшов до зірки. Хтось звав її, так наче весь сесвіт, проник їй в вуха.

Зірка повернулася в сторону шепота, вона на секунду за жмурилася і перед нею стала, мама всіх зірок. Місяць. Жінка була настільки прикрасна що серце затримувало подих.

 Тільки одно з гіршило красоту місяця. Чорна полоса, що була настільки велика що половину лиця було не побачити, вона йшла по шиї, ключиці, розкидаючи маленькі тріщинки уходя за одяг. Жінка поманила рукою і зірка з тривогою підійшла до неї.

-Мамонько, що з вами?!

Зірка торкнулася лиця місяця де була чорна полоса. Посипався попіл, мгновенно розлітаючись на космічну пиль.

-моя молодша зірка, не тривожся я скоро піду на поправку 

Зірка скривила губи, їй не хотілося вірити матері тому вона тихо видихнула

-мамо так не можна…

Місяць зупинила її, взмахом руки. Вона усміхнулася щелкнув пальцями в повітрі появився білий глечик з водою, яка напоминала сяйво місяця.

 Зірка зразу зрозуміла що це за вода, і її тривога перешла в нестирпину радість.

-Мамо це…

Вона не змогла договорити, радість переповнувала її.

-Так дитя моє ти теперь можешь потрапити на землю до людей як твої сестри, но запомни щоб не сталося не використовуй силу, добре?

Зірка три рази сказала так, і взяла в руки глечик, він був важкий но не занадто до її рук. Зірка торопливо, випила його за хвилину, і відчула дивну для неї тяжість. Вона подивилася на місяць, чомусь мати всіх зірок ледь трималась щоб не заплакати. Зірка хотіла щось сказати але не змогла, її почало тягнути вниз до порожнечі там десь мерехтила земля. Зірка хотіла обійняти місяць але так не дала себе навіть торкнутись.

-Астралія, прощавай моє дитя, живи так як завжди хотілося 

І зірка швидко почала падати, з кожною секундою ставати швидкішою.