26. Справи сімейні

Лера судомно втягла ротом повітря, широко розплющивши очі. У перші миті вона бачила перед собою безліч чорних плям, бо зір, ще не встигнув перебудуватися. Похитавши головою, дівчинка згадала де перебуває, і більше не роздумуючи ні секунди, кинулась до ліжка брата.

Не побачивши жодних змін, дівчинка мало не завила від розпачу. За цей короткий час вона встигла звинуватити себе у всіх смертних гріхах і розплакатися.

- Ну ти чого ревеш? – почувся поруч стомлений голос. – Чи ти втопити мене вирішила?

Прибравши руки від обличчя, Лера розсміялася, не в силах стримати сльози, що текли з очей. Їх побільшало. Нахилившись, вона міцно обняла брата за шию, від чого він чутно крякнув.

- Леро, ти мене зараз задушиш! - прохрипів Влад, намагаючись відсунути її від себе.

Схаменувшись, Лера поспішила відсторонитися. Від думки, що він з нею, він живий, у неї серце готове було вистрибнути з грудей. Їй довелося докласти зусиль, щоб змусити себе не ревіти від щастя.

- Я злякалася… - витерши мокрі щоки, зізналася вона, а потім повернула голову в бік інших ліжок. Радісний настрій миттю зник.

«Що ж я наробила? - завила її свідомість. - Я ж пообіцяла, що врятую їх! А сама…»

Простеживши за її поглядом, Влад теж спохмурнів. Після пробудження він відчував жахливу слабкість, і не міг підвестися з ліжка.

- Подивися. - залишивши спроби встати, Влад знову поклав голову на подушку. Він знав, який буде вердикт, але разом з цим сподівався на інше.

  Підійшовши спочатку до одного, потім до іншого ліжка, Лера перевірила пульс – на жаль, він був відсутній. Повернувшись, вона винувато похитала головою.

Влад не хотів, щоб сестра бачила його сльози. Ще хвилину тому він сподівався, що друзі якось вижили. Порожнечу, що утворилася, здавалося, ніхто не зможе зараз заповнити. Кусаючи губи, хлопчик таки не витримав і тихо заплакав.

Лера вже хотіла повернутися до нього, як двері палати несподівано відчинилися. Побачивши медсестру, а за нею чоловіка з гвардійців ерцгерцогині, дівчинка спохмурніла.

- Потрібно терміново повідомити ерцгерцогиню! – на обличчі молодої медсестри з'явився дивний вираз. Начебто перед нею були не підлітки, а серійні злочинці.

- Не турбуйтесь. Можете бути вільними, далі я сам!

Простеживши за рухами чоловіка, Лера ще більше спохмурніла. Не чекаючи, поки він підійде, вона зробила кілька кроків уперед, закривши собою ліжко брата.

- Вибачте? - чоловік явно не розумів причину її невдоволення. – Я мушу доставити їх. - кинувши погляд на екрани біля інших ліжок, він виправив. - Його, у в'язницю.

- Ні! - дівчинку трусило від обуререння, але говорила вона твердо. - Я не дозволю до нього доторкнутися й пальцем!

- Ви справді не розумієте, хто поряд з вами?! Може, по крові він ваш брат, у чому я не впевнений! Насправді ж це небезпечний злочинець! Його багато років вирощували, як зброю! І невідомо, яке завдання дав Морл перед своїм зникненням! Ми не можемо наражати вашу родину на небезпеку!

- Він моя сім'я! - Лера стояла на своєму, не зрушивши ні на міліметр, між її пальцями промайнули червоні іскри. Їй справді було начхати хтось перед нею. Хоч сама ерцгерцогиня. Масла у вогонь додало слово «вирощували». Наче її брат був якоюсь отруйною рослиною. – І якщо хтось забере його в мене ще раз… – у її голосі відчувався, метал.

Вперше за довгий час вона була впевнена у своїх силах. До того ж роль відігравало її походження. Як вона вже зрозуміла, їй не можуть безкарно завдати шкоди.

Невідомо чим би це закінчилося якби наступної хвилини в палаті не з'явився Мерлін. Таким злим дядька Лера ще не бачила.

- Я вийшов на декілька годин!

- Сер, у мене наказ. - спробував порозумітися чоловік, але його ніхто не слухав. - Ми не можемо наражати на небезпеку ні вас, ні вашу племінницю. Цей хлопчик дуже сильний темний маг. Ми не можемо дозволити йому…

- Я бачу, що ви навіть не спромоглися перевірити колір магії. І нікого не хвилює те, в якому стані вони опинилися на території герцогства? Думаю, хтось навіть молився, щоб вони скоріше померли! - все це Мерлін говорив спокійним тоном, дивлячись зверху вниз на чоловіка. – Тому я вперше за кілька століть скористаюся своїм правом. Я забираю Владу під свою відповідальність! Можете бути вільними!

- Але ви не можете… - заїкнувся гвардієць, але Мерлін зупинив його одним гнівним поглядом.

Лера захоплено дивилася на Мерліна, його витримці їй варто було ще повчитися. На відміну від неї, він навіть не збирався вдаватися до магії. Вона десь читала, що коли Мерлін вдруге зрікся трону йому надали право втручатися в ті чи інші справи. Одного разу. І це було завірено на папері із сургучною печаткою.

Подальшу розмову Лері не вдалося послухати, оскільки Мерлін із гвардійцем вийшли за двері.

Перевівши подих, дівчинка опустила руки. Виявляється, вона весь час тримала їх напоготові, щоб вимовити заклинання. І начхати, що бойові в неї поки що не виходили.

- Влад. - сівши на край ліжка, дівчинка обняла брата за плечі. - Вибач за це. Вони не розуміють.

- Цього варто було чекати. - поклавши підборіддя на плече, хлопчик притиснув сестру до себе. – Але дякую вам! - коли він відсторонився в його очах стояли сльози. - Пробач ще раз за волосся! І за весь клопіт…