20. Завжди зайва

Старий бібліотекар завжди вичитував галасливих студентів, але це не заважало їм порушувати встановлені правила. Вони ходили від стелажу до стелажу стукаючи підборами, перемовлялися і шумно перегортали сторінки.

На краю довгого столу сиділа Соня Саймон, занурившись у читання. Довге волосся було зібрано в акуратний хвіст. Загалом, як завжди. Лише одне не слухане пасмо постійно падало на очі, від чого дівчинка сердилась і заправляла його за вухо.

Сесія починалася лише за місяць, але Соня вже обклала себе книгами. Вона проводила у бібліотеці весь вільний час. Його, на жаль, в неї було багато.

Читаючи трактат з демонології, Соня вставила у вуха навушники, щоб сторонній шум її не відволікав. Саме тому вона на початку не помітила сестру, що з'явилася поруч. Долоня Флоре з такою силою опустилася на стіл, що склянка, що стояла поруч, підстрибнула.

- Що ти наговорила батькові?! – у гніві старша Саймон не дбала про дотримання тиші. Вирвавши з рук сестри книгу, вона жбурнула її на стіл.

Не роблячи різких рухів, Соня витягла навушник спочатку з одного вуха, потім другого. Обличчя її виражало непохитний спокій.

- Не розумію про що ти.

- Не розумієш?! – крізь зуби промовила італійка, очі її метали блискавки. - Він прийшов до мами і влаштував скандал! Через тебе вона плаче! Ти брехлива…

Більшість слів промайнули повз вуха. Взявши ручку, Соня покрутила її поміж пальцями. На сестру вона намагалася не дивитись. Сварка привертала увагу студентів, які сиділи в читальному залі.

- Від тебе у сім'ї одні проблеми! Через тебе бабуся мало не вмерла! Тільки вона могла повірити, що ти можеш змінитись! Вирішила тепер взятися за нас? Ти така ж брехлива і лицемірна, як була колись! Може, тому в тебе немає друзів?!

Слова сестри дзвеніли у вухах, але Соня продовжувала байдуже дивитися в одну точку над столом. Але в якийсь момент терпінню прийшов кінець. Зібгавши зошитовий лист, де вона робила позначки, Соня повільно піднялася з лави.

Так само не промовивши жодного слова вона пішла геть. На виході з бібліотеки хтось зачепив її плечем.

- Вибач. Я не хотіла. - почала вибачатися дівчина в синій формі.

Соня вимучено посміхнулася, поправивши сумку. Настрій був остаточно зіпсований.

Дівчинка неспішно брела територією школи, знову встромивши навушники. У голові гуло від стримуваної напруги.

Повз неї пробігли двоє другокурсників.

«Ось кому пощастило. Скоро їдуть додому! - хмикнула вона, а потім побачила Леру, що виходила із гуртожитку. Подруга сміялася, погрожуючи пальцем другокурснику, що налетів на неї.

«А чи подруга?» Соня не була впевнена, що має друзів? Мотнувши головою, вона прискорила крок, зрозумівши, що Лера збирається до міста.

«Цікаво, що їй там знадобилося? І де її подружки? - від цієї думки Соня насупилась.

Так звані друзі зверталися до неї, коли їм було щось потрібне. І не часто кликали просто провести час.

«Дурепа!» - хмикнула вона, не сповільнюючи кроку. Незабаром гуртожиток залишився позаду.

Мозок невпинно повторював одне й те саме слово «брехлива». Не допомагала гучна музика, що грала у навушниках.

"Пробач, я не хотіла" - слова дівчини з бібліотеки несподівано спливли в пам'яті. Мозок повторив їх кілька разів.

Соня заплющила очі, відчуваючи, як вони наповнюються сльозами.

"Вибач, я не хотіла!" - подумки повторила вона, озирнувшись.

Тугий вузол затягувався все сильніше. Вже давно настав час покласти край грі, в яку вона колись погодилася грати.

Перед очима пролетіли останні п'ять років. В який момент все змінилося? Коли батько покинув сім'ю заради іншої жінки? А може, нічого не змінювалося, вона просто перестала грати чужу роль?

Подумки вилаявшись, Соня витягла з сумки гаманець. Грошей у ньому було багато. І все завдяки підвищеній стипендії. Знайшовши поглядом салон краси, дівчинка рішуче подалася до нього. Вперше за три роки вона була впевнена у тому, що робила.

Усередині було гучно від працюючого фена.

- Добридень. Я хотіла б повернути колишній колір волосся. Чи можете ви таке зробити?

Дівчина на ресепшені привітно посміхаючись відкрила прайс, що лежав перед нею.

- Звичайно. Ви хочете повернути свій натуральний колір або той, який фарбувалися раніше?

- Той, у який фарбувалася.

- Скільки минуло часу, як ви змінили колір? - не припиняючи посміхатися, дівчина зробила декілька нотаток у блокноті.

- Три роки. – Соня спостерігала, як адміністратор записує її відповіді до блокноту. У голові тепер було пусто.

- Зачекайте кілька хвилин. Незабаром звільниться майстер.

Соня розгублено кивнула.

Останні три роки вона фарбувалася в брюнетку. Ніхто навіть не помітив, що це не її колір. Це у Флорі було чорне, як смола волосся, що дісталося від матері. Вона була схожа на батька. Можливо, тому мати після розлучення забула про її існування?