16. Не пробуджуй у мені сирену

Машина зупинилася за п'ятдесят метрів від закінчення лісосмуги.

- Діти, вас точно тут висадити? - простягаючи їм здачу, поцікавився водій. - Тут нічого до ладу немає. Тільки поля та будинок філанського принца.

- Прям таки принца? – хмикнув Андрій, розглядаючи дорогу.

– Я не знаю, як вони там називаються. Чув, що тут мешкає брат Еміри-султан – Аміл Халам. Цього року він ще…

Але друзі його не слухали. Вибравшись із машини, вони почали озиратися на всі боки. Кожні десять метрів на узбіччі стояли високі ліхтарні стовпи. Їхня наявність у лісосмузі та гарна широка дорога вже говорили про те, що в цій місцевості живе хтось багатий.

– Вас почекати? - таксист висунув з вікна голову, його маленькі сірі очі при цьому злякано забігали по деревах.

- Ні! - Відповів йому Андрій, і таксист, без докору совісті, розвернувся і дав по газах.

Закашлявшись від вихлопних газів, Люба витягла з кишені чарівну паличку. До ночі вдарив мороз.

- Може Маркіз помилився?

Відповідати їй ніхто не поспішав. Тому поправивши шарф, дівчинка поплелася за рештою. Незабаром вони вийшли до високого кам'яного паркану. Далі виднілася кована брама, біля неї хтось стояв.

Дім Аміл Халама виявився меншим, ніж вони його собі уявляли. Це був двоповерховий особняк із великими прямокутними вікнами. Можливо, на подвір'ї був і басейн. Світло не горіло в жодному з вікон.

Ще раз переглянувшись, дівчатка і хлопчик крадькома пішли вздовж паркану.

- Не можу повірити, що у викраденні Лери замішаний один із суддів. Це дуже дивно. - прошепотіла Люба.

- А для мене тут немає нічого дивного. Його не було вчора на концерті. – так само тихо відповіла Ліза.

Андрій на них шикнув і дівчатка перестали перемовлятися.

Перелізти через паркан не стало проблемою, закріпивши за допомогою магії мотузку на одному з кованих завитків карниза.

У дворі стояла напівтемрява, запалений ліхтар знаходився тільки біля головного входу. Туди підліткам шлях було замовлено.

Поки вони ламали голову щодо чорного входу на подвір'ї з'явилося два добермани. Вишкіривши зуби, собаки рушили до них.

– Я відчуваю дежавю! - пискнула Люба, піднявши руку з чарівною паличкою.

- Я теж. – Андрій похмуро глянув на собак. - Виберемося, нагадай Лері щоб сплела ще ті браслети.

Позадкувавши друзі втиснулися у стіну.

- Он, дивися. Там якісь двері. - Ліза смикнула друга за рукав куртки.

Добермани не поспішали нападати. Вони повільно походжали біля паркану. Це наштовхувало лише одну думку «Вони їх не випустять на волю». Користуючись цим, Ліза, Андрій та Люба побігли до дверей із масивним кільцем замість ручки. Вона виявилася не замкнена.

Усередині панувала непроглядна темрява.

- Волд-інтклуб! - після сказаного заклинання кінчики їхніх паличок засвітилися.

- Мені здається, наш план був трохи іншим… - Ліза зробила крок назад побачивши в кімнаті трьох чоловіків і жінку.

Темрява приховувала у собі Мисливців за магією. Вони стояли як ідоли, націливши на підлітків дивної форми жезли.

Люба зробила крок назад, схопившись за залізну ручку. Але двері не піддалися під її натиском. Шлях назад було відрізано.

- Вас батьки не вчили, що недобре вламуватись у чужі будинки? - промовила низькоросла блондинка в молочному кардигані.

Андрій виступив уперед, сильніше стиснувши в долоні чарівну паличку. Через його помилку вони тепер розплачувалися! Потрібно було від початку повідомити Лері про його здібності. Ну чи якнайшвидше померти, щоб перестати блокувати її силу.

Хлопчик насупився, думаючи, як вчинити.

– Ми прийшли за нашою подругою! Поверніть її і ми підемо!

- Боюся, ви спізнилися. З неї вже витягли силу. – блондинка зобразила на обличчі скорботу. Її губи трохи скривилися в усмішці, коли вона зупинялася поглядом кожному з них. – Люблю недоучок із особливими силами. Ви не ставите загрози!

Двоє чоловіків за її спиною перекинулися у свій справжній образ. У кімнаті повіяло холодом. Хижко вискалившись, вони вихопили з-за поясів жезли і вистрілили.

Захисний щит впав у перший момент. Любу та Лізу відштовхнуло до стіни, і вони вдарилися спиною об кам'яну кладку. Андрій же лишився на місці. У напівтемряві райдужка його очей світилася золотистим світлом, вени здулися і їх колір трохи змінився. Він ще ніколи не почував себе таким сильним.

Створений ним чарівний щит іскрився, потоки магії спліталися на кшталт стебел плюща, утворюючи непорушну перешкоду.

Але раптом Андрій відчув нестерпний біль. Вона пронизувала його тіло, немов у нього встромили гострі кинджали. Похитнувшись, хлопчик завалився на бік, а з вен ринула кров. Щит одразу ж розсипався, знову занурюючи кімнату в напівтемряву.

Люба несамовито закричала, побачивши друга, що спливає кров'ю.

* * *

Смужка місячного світла пробивалася крізь щілину між шторами. Світло падало на очі дівчинці, що лежала на дубовій стільниці. Її руки та ноги були скуті залізними ланцюгами, що блокували магію.