15. Пошуки

- Я принесла! – ривком відчинивши двері, до гримерної вбігла молода жінка. Тряхнувши темним, зібраним у хвіст волоссям, вона закрутила головою. - Лер? Ти де?

Поклавши аптечку на диван, Емілі пройшла до вінка, що лежав на підлозі.

- Я ж просила… - подальші слова застигли у неї в горлі. Деяке листя на вінку було зім'яте і забруднене свіжою кров'ю. Жінка у паніці знову забігала очима по кімнаті. Адже минуло лише п'ять хвилин, як вони розмовляли.

Схопившись на ноги, вона кинулася назад у коридор.

* * *

Концерт уже добігав кінця, і настав час оголошувати результати.

Не побачивши племінницю на сцені, Мерлін занепокоївся. Вийшовши з залу, він швидко знайшов поглядом Таїсію та Емілі. Вони про щось напівголосно розмовляли, погляд у кожної був такий, ніби вони нещодавно привиди побачили.

- Вибачте, я шукаю Арел. Її не було на сцені. Я її викладач! - Мерлін швидко підійшов до них.

Жінки переглянулись, і паніка в їхніх очах спалахнула з новою силою.

- Вона найімовірніше з іншими учасниками! Їй щось передати?

Мерлін обвів її похмурим поглядом. Брехню він чув здалеку.

- Щось трапилося? Де Лера?

Жінки знову переглянулись і вже зробили крок назад.

- Ми ж сказали! Вона десь у будівлі! Вибачте, у нас справи!

- Тоді чому її не було на сцені? - Мерлін проковтнув клубок, що став у горлі. Він відчував, що з племінницею трапилося щось погане. – Чорт із вами. Сам знайду! - махнув він рукою, активувавши пошукове заклинання.

З каменю в кільці вирвалася червона іскра. Описавши коло біля нього, вона попрямувала кудись коридором. Чарівник не звернув уваги на те, що обидві жінки побігли слідом.

  Через три хвилини пошукове заклинання привело його до сходів, що вели на другий поверх. Народу зараз тут було небагато, переважно конкурсанти чи працівники Палацу Естради. Лери серед них не було.

Пройшовши невеликим коридором до холу, Мерлін знову повернувся до сходів. Пошукове заклинання вперто показувало, що Лера тут. Вилаявшись, Мерлін сів на нижню сходинку. Якщо Лера тут, то вона точно невидима!

Варто було трохи повернути голову, як він помітив слід засохлої крові біля черевика. Провівши рукою з чарівним кільцем по сліду, Мерлін звів брови. Погане передчуття лише посилилося.

- Ще раз питаю! Де Лера? – повільно підвівшись, він глянув у вічі спочатку однієї, а потім другої жінки. – І чому тут її кров? - чоловік був готовий зірватися з місця прямо зараз. У вухах шуміло від припливу крові, а обличчя вкрилося червоними плямами.

- Вона... про-зникла! - заїкаючись, відповіла Емілі. - Після виступу їй стало погано! У неї було щось із ногою. Перелом чи вивих. Я їй сказала почекати мене в гримерці, а сама побігла за аптечкою. Коли я повернулась її вже не було!

- Ми одразу ж кинулися її шукати! - Таїсія Азія нервово смикала складки на спідниці. - Усю будівлю обшукали! Її ніхто не бачив.

Про кров на сходах вони нічого не знали. Тоді Мерлін пішов розпитувати людей, які були поблизу. Від одного він дізнався, що кілька годин тому біля сходів сталася сварка між конкурсантками. А також чули якийсь гуркіт.

За описом Мерлін припустив, з ким могла на сходах сваритися Лера. Він уже давно знав, що вони не ладнали.

Емілі без зайвих питань провела його до гримерки, яку ділили Аліна та Лера. Попросивши тих почекати, Мерлін постукав у двері. Звідти долинув трохи чутний голос.

Штовхнувши двері, він побачив  Калавіну Аліну, що сиділа на дивані. Вона все ще була у концертному вбранні. Обійнявши коліна руками, дівчинка дивилася кудись у порожнечу. По щоках без перерви котилися сльози.

- Я хотів би з тобою поговорити. - весь гнів миттю згаснув, коли він побачив у якому вона була стані. – Шкода, що ти покинула конкурс. У тебе все ще попереду.

- Мені це вже не важливо. - здавленим голосом відповіла Аліна. - Щось трапилося?

- Я чув, що між тобою та Лерою сталася сварка. Вона зникла, і я хочу зрозуміти, що сталося.

- Я не знаю де вона! Я тут не до чого! - сапфірові очі дівчата спалахнули і одразу згаснули. Кілька хвилин вона мовчала, опустивши погляд.

- Я не звинувачую тебе ні в чому! Чому ви посварилися?

- Через конкурс. Я зірвалася і нагрубила їй. А потім… - витерши рукавом сльози, Аліна відвела погляд убік. – Я не знаю, як так сталося. Вона спіткнулася і впала.

– І що було далі?

- Побачивши, що вона прийшла до тями, я пішла. Концерт незабаром розпочинався.

Мерлін відчував, що починав злитися. Ніхто не міг безкарно завдавати шкоди його племінниці. Чарівник уже хотів продовжити розпитування, як двері відчинилися. На порозі стояв чоловік років сорока в дорогому костюмі, зі смужкою сивого волосся біля скроні. А позаду нього був темноволосий хлопець – Жак Полінер.

- Мерлін? - чоловік здивовано підняв брову, не чекаючи побачити тут викладача. - Я Вільям, батько Аліни. - чоловіки обмінялися рукостисканнями. - Чому ви тут?