12. Острів Русалок

На ліжку, в оточенні важливого мотлоху, лежав хлопчик зі світлим, трохи кучерявим волоссям. Витягнувши з-під футболки підвішену на мотузку закриту мушлю, він раптом усміхнувся.

- Ніколас, ти йдеш? - пролунав з-за дверей голос брата. – Максим уже тут! За годину нам треба бути у космопорті!

- Ще п'ять хвилин! – крикнув хлопчик. Відкривши медальйон, він перевернувся набік, щоб світло від лампи висвітлило малюнок усередині мушлі. На ньому була зображена молода темноволоса дівчина з дивовижними блискучими очима.

Ніколас ще ніколи не відчував такого почуття. Брати навіть жартували, що в майбутньому він одружується зі своїми винаходами. Його не цікавили дівчатка та інші нісенітниці. Але Ліка була не простою дівчиною – вона була русалкою!

З моменту, як він з братом побував на острові русалок, пройшов уже місяць. Все частіше і частіше його долала туга і бажання попливти до озера, в глибині острова, сподіваючись побачити її. Але він розумів, що це неможливо.

З завтрашнього дня починалися зимові канікули, настав час скидати нудьгу, інакше відпочинок буде зіпсований.

Краєм вуха він почув, як якийсь птах стукає у вікно з іншого боку. Заплющивши очі, Ніколас поринув у спогади.

На губах стояв присмак солоної води. Хлопці сильніше натягли каптури, щоб бризки не потрапляли їм на обличчя. Ближче до вечора погода почала псуватися. Але незважаючи на це, Ніколас і Максим Воері вирішили вирушити на острів русалок. Ніколас звик тримати слово, тому навіть погода його не зупинила. Пізніше він тішився тим, що не вирішив перенести візит.

Прив'язавши човен на березі, хлопці пішли в глиб острова.

Біля озера сиділо три русалки. Нічний легкий вітерець тріпав їх розпущене довге волосся. Срібляста луска блищала у світлі повного місяця.

Сьогодні океан був неспокійний, на ранок обіцяв початися шторм. Але захищеного чарами острова негода не торкалася. У пожовклій траві промайнув хвіст ящірки, за цим пролунав тихий сплеск.

Тишу острова порушував дзвінкий дівочий сміх. Три підводні красуні про щось весело балакали, ліниво ворушачи плавцями. Чорноволоса дівчина раз у раз кидала погляд на розлом у скелі, звідки було видно берег океану. Її посмішка не була настільки радісною, як у подруг.

   - Думаєте, він прийде? - нарешті, запитала Ліка.

- Навряд чи. Хто його відпустить уночі? – відповіла їй одна із сестер принцес. – Тим паче за такої погоди!

Дівчина знову обернулася до розлому в скелі. Побачивши, як згасли очі подруги, Емма торкнулася пальцями її зап'ястя.

- Не варто, Лік. Ти ж розумієш, як усе скінчиться. Нам не варто було пускати його на цей острів.

Дівчина знизала плечима, знову повернувшись до розлому в скелі. Вона чудово розуміла, але…

- Дивіться! - з роздумів її повернув голос Жасмін. Підводна принцеса охнула побачивши тих, хто вийшов із розлому. - У мене в очах двоїться? - розгублено промовила вона.

Емма та Ліка теж повернули голови, щоб побачити гостей. Хлопчики виявилися схожими, як дві краплі води, що Ліка спочатку навіть розгубилася.

- Привіт, дівчата! Я ж обіцяв, прийду! - вимовив один з хлопчиків.

- Привіт! Я Максим. - витягнувши руки з кишеню, привітався другий.

Як тільки вони заговорили, Ліка полегшено видихнула. Хоч хлопці були дуже схожі, але голоси у них були різні.

- Привіт, Ніколя. – широко посміхнулася темноволоса красуня, помахавши рукою тому, хто назвався Максимом.

Хлопчик засміявся, зрозумівши, що їхній обман розкрили. Для принцес вони ще були на одне обличчя, тому дівчата розгублено заблимали віями.

- Ви настільки схожі! Напевно, вас усі плутають? - очі Жасмін світилися від захоплення.

– Коли ми не у шкільній формі нас мало хто розрізняє. Ну хіба що ніхто не плутав Пітера з кимось із нас. Це наш старший брат. Він у нас «проффесор» – навмисне розтягнув літеру «ф» Ніколас.

– Старший. – хмикнув Максим. – На дві хвилини!

Непомітно розмова перейшла на чарівну школу та захоплення молодшого брата Воері. Дівчатам було цікаво все пов'язане зі світом людей. Минула, мабуть, година, коли Ніколас раптом помітив, що одна з русалок занудьгувала.

Схиливши голову, Ліка позіхнула, прикривши долонею рота. Побачивши, що на неї дивляться, вона підібгавши губи, повернувшись до іншого світловолосого хлопчика.

Ніколас навіть моргнув, щоб переконатися, що йому це не здалося. На обличчі дівчини чітко читалася образа. Хлопчик розгубився, він не встиг зробити щось, що образило б її.

Скосивши очі, Ліка почервоніла.

- Я зараз повернуся... - кинула вона, і тільки хвіст зник під водою.

- Максе, розкажи історію, що ти розповідав мені вчора! - сказав Ніколас, піднімаючись на ноги.

- Ти куди? – Максим не горів бажанням залишатися тут наодинці. Хоч підводні красуні виглядали дружелюбно, його не відпускала думка, що у всіх оповіданнях вони топили людей.

  - Зараз повернуся. - повторив сказані раніше слова Ніколас.