11.Magic Evroper

З самого ранку йшла злива. Збираючись на репетицію, Лера страждально закочувала очі. Хоч погода збігалася із її настроєм, холодний дощ вона не любила.

Великі краплі падали на підвіконня, ні на хвилину не даючи забути про себе. Надія, що дощ закінчиться за декілька хвилин, розчинилася у найближчій калюжі.

- Ну ви там скоро? Я вже трохи спізнююся! - крикнула вона, кинувши ще один нервовий погляд у вікно.

З моменту повернення у двадцять перше століття минув тиждень, і весь цей час Андрій не відходив далеко. Ось і сьогодні сказав, що піде разом із нею. Вона розуміла, що він турбується, тому намагалася не сперечатися з ним. Але це ж дратувало Мілу – дівчину Андрія.

Соню Лера вирішила запросити сама. Дівчинка все ще відчувала докори сумління за розмову в кристалеті.

Соня після її окрику з’явилася майже одразу. Вона була одягнена в жовту куртку та джинси, із зібраним на потилиці чорним волоссям. Невпевнено оглянувши вітальню, дівчинка підійшла до подруги.

- Ти певна, що нас пустять туди?

Лера ствердно кивнула, застібаючи блискавку на куртці.

- Андрій!! – терпець її урвався. Гучно покликавши друга, вона тупнула ногою в чорному шкіряному чоботі. - Я йду!!

Вона не хотіла бігти під дощем через нав'язливе бажання друга захищати її. Він був упевнений, що спроба відправити у минуле повториться. Вона ж точно знала, що нічого подібного не буде.

Наступного дня після повернення вона сказала друзям, що розповіла все Мерліну, і попросила забути про те, що сталося. Насправді чарівник нічого не знав. Лера навіть не збиралася комусь розповідати. І вона мала на це свої причини.

До того моменту, як терпець остаточно урвався, Андрій спустився до вітальні.

- Вибач. Дзвонила мама. - винуввато глянув на подругу хлопчик.

* * *

Андрій та Соня зайняли вільні місця для глядачів, Лера ж пішла до сцени, де сиділи учасники. Виявляється, вони були не єдиними глядачами на репетиції. Окрім них ще було чоловік п'ятнадцять.

Витягнувши блокнот із рюкзака, Андрій зробив кілька нотаток. Ще у старій школі він хотів у майбутньому стати журналістом. І навіть кілька разів писав статті для шкільної газети. В основному це було пов'язано з тими заходами, що курирувала його мати.

До них долинала лайка чоловіка за пультом. Звукорежисер раз у раз зупиняв музику, і щось кричав темноволосій дівчинці, що стояла на сцені. Вона тримала мікрофон двома руками, і здавалося, від зусилля він зараз переломиться навпіл. На обличчі конкурсантки застигла посмішка, хоча видно було, що її трясе від обурення.

Лера розповідала друзі про нього. Звукорежисер був непоганим чоловіком, але зі своїми тарганами. У нього була звичка влазити у все, навіть у те, що його не стосується. Він міг зупинити будь-якої частини пісні, і змусити почати спочатку. Іноді вибігав на сцену, говорив, як співати, танцювати, як жити… За місяць конкурсанти до нього вже звикли. Чоловік був добрим, але разом із цим жорстким та запальним.

Лера із заздрістю поглядала у бік друзів, вона не могла так спокійно почуватися у стінах театру. Щоразу, коли піднімалася на сцену, вона ловила погляд Таїсії Азії, і від нього їй було незатишно.

Жінка була присутня на всіх репетиціях та концертах, і її слухалися всі без винятку. Найчастіше вона нічого не говорила, просто дивилася і робила якісь нотатки.

Під її холодним пильним поглядом Лері хотілося втиснути голову в плечі. А краще забратися скоріше зі сцени. А ще краще забитися в дальній темний кут і більше не показувати свою бездарність. Таке у Лери склалося враження про неї.

Але найбільше Лера переймалася тим, що подумають про неї друзі. Чи сподобається їм її пісня, голос? Пісню для нового концерту допомагали їй написати. Весь минулий тиждень дівчинка провела, як у тумані. Вона просто не мала сил щось вигадувати.

Помахавши друзям, що вже почали нудьгувати,  дівчинка піднесла мікрофон до губ. Сьогоднішня репетиція була у тій самій залі, де проходив кастинг.

Кинувши блокнот у рюкзак, Андрій відкинувся на спинку крісла. Його мало цікавила сама пісня, він навіть не зміг розібрати слова. З кожною миттю голос співачки на сцені ставав дедалі голоснішим. Переливи змінилися гуркотом грому.

Хлопчик навіть похитав головою, щоб відігнати ману. Дихання перехопило, ніби хтось стиснув горло обома руками. Перед очима поплило. Єдине, що долинало зараз до його вуха – голос. Сильний, як шторм в океані, і такий самий захоплюючий. Найбільше йому хотілося піти на цей голос.

- Я зараз. – кинув він, схопившись із крісла. Хлопчик сподівався, що на вулиці полегшає.

Лера ні на хвилину не відводила погляду від друзів, поки стояла на сцені. Побачивши, що Андрій кудись іде, вона засмутилася. Наступної секунди по її на спину наче впала брила льоду.

- АНДРІЙ! - закричала вона, мало не кинувши мікрофон. Друг раптом упав у проході.

Більше залишатися на сцені вона не могла жодної секунди. Практично жбурнувши мікрофон у руки Таїсії Азії, дівчинка зістрибнула зі сцени і побігла туди, де лежав Андрій.

Біля нього вже сиділа Соня та кілька незнайомих хлопців. Андрій отямився майже відразу.