10. Уламки серця

Широко позіхаючи, Влад відкрив одне око. Яскраве денне світло лилося з вікна. Скільки він проспав? Хлопчик, відкривши очі, задумливо подивився на годинник, що висів на стіні навпроти. Без п'ятнадцяти два! Сімнадцяте жовтня обіцяло бути найкоротшим днем.

- От лайно. - він тихо вилаявся, змусивши себе відірвати голову від подушки. Сновидіння не хотіло відступати, саме тому важкі повіки прагнули знову закритися.

Він заснув лише вранці. Першу частина ночі Влад без перерви працював над домашнім завданням по стародавнім рунам. Потім він практикувався у бойових заклинаннях. Але з на пів на третю серіал поглинув всю його увагу. За одну ніч він подивився десять епізодів і хотів ще, але втома дала про себе знати.

Сьогодні у нього не було жодних важливих справ, тому що Влад вирішив закінчити те, що почав. Король вчора поїхав до Фероманська по якихось політичних справах, не залишивши жодних вказівок.

Натягнувши джинси та футболку, хлопчик визирнув у коридор. Сніданок та обід він вже проспав, тому єдиний вихід був піти до кухні, щось пошукати.

Прислухавшись до сусідніх дверей Влад зрозумів, що в спальнях друзів немає.

Захопивши з кухні декілька бутербродів, він вирішив прогулятись у північному крилі замку. На першому поверсі в оранжереї любила бувати Джина. Проходячи повз настінне дзеркало, хлопчик, не зупиняючись пригладив волосся, що стирчало на всі боки.

Ось попереду вже з'явилися заповітні двері, як під ноги йому кинулося щось чорне. Опустивши очі, він побачив кошеня, яке вже забігало за ріг.

Ще раз вилаявшись, Влад змінив траєкторію. Маленька тварина належала леді Анелі, і те, що вона була  у цій частині замку свідчило про одне – кошеня знову втекло. Влад пам'ятав, як жінка засмучувалася, коли це сталося минулого разу.

- Кис, кис, кис. Гарна Принцеса. - хлопчик хмикнув промовивши кличку кошеняти. - Зараз я віднесу тебе до господині. А то в нас тут блукають деякі особи, які не проти поласувати тобою.

Побачивши хлопчика, що наближався, кошеня прискорилося та зникло з поля зору. Робити Владу було нічого, довелося бігти слідом. Кошеня якось примудрялося огинати щити, що він перед ним кидав.

Так вони пробігли весь коридор і опинилися на поверсі вище. Там Влад бував часто, половину поверху займала королівська бібліотека, і архів.

Побачивши прочинені двері архіву, хлопчик завмер, забувши за кошеня.

«Стривай трохи. Я зараз…"

У ці двері дозволялося входити лише членам королівської сім'ї та архіваріусу. Те, що вона виявилася відкритою було справжнім везінням.  

Прислухавшись, хлопчик штовхнув двері. Подумки він молився, щоб в архіві нікого не було. Але постійно щастити не могло, це Влад невдовзі зрозумів. У глибині архіву лунали кроки.

Пошуки особистої справи могли зайняти не одну добу, якби не випадковість. Влад зовсім не очікував, що головна схованка опиниться одразу біля дверей за портретом короля Морла.

Зайшовши до архіву, хлопчик розчарувався, побачивши сотні шаф. А потім раптом пригадав розмову з Мартіном. Вчитель часто повторював "відповіді ти знайдеш у короля". Влад раніше не надавав цьому значення.

Відсунувши картину убік, Влад побачив залізний сейф. Прошепотівши заклинання, він від радості мало не скрикнув, але встигнув вчасно закрити рот.

Усередині лежали лише три папки. Пробігши поглядом по особистих справах друзів, він простягнув руку до своєї. По шкірі пройшли сироти. Влад перестав дихати, бігаючи поглядом по тексту. На першій сторінці було те, що привело його в жах.

"Не може бути! Значить, Мартін не намагався мене принизити! Він сказав правду!»

Руки тремтіли від наростаючого хвилювання. Папка вислизнула з вологих від поту пальців та впала на підлогу. Хлопчик судомно ковтнув повітря, від цього горло наче обпекло полум’ям.

«Я ж родовий маг. Мені варто було б здогадатися!» - по щокам потекли сльози.

У реальність його повернув стукіт черевик десь недалеко. Архіваріус завжди носив взуття з металевими набійками, через що його було чути на відстані.

Наспіх зібравши папери, що розсипалися в папку, Влад кинув її в сейф. Єдине, що він забув зробити, повернути картину на місце.

  Він погано пам'ятав, як повернувся до своєї кімнати. Намацавши рукою ключ, він замкнув двері, і сповз біля неї на підлогу. У голові гуло від надлишку думок. Хлопчик не хотів вірити у те, що побачив у своїй особистій справі.

«Це через Вас ми стали сиротами!!! Ви позбавили нас батьків!!! - Влад сильно стиснув долоні, через що побіліли кісточки пальців. - Я, Джина, Алекс ... Ми що для Вас іграшки?!

Сльози душили. Востаннє він плакав рік тому, коли зловили Мартіна.

Прочитати він встигнув небагато, але цього вистачило, щоби перевернути життя з ніг на голову. До цього він сподівався, що батьки живі, але в особистій справі було інше.

- Який же я дурень! - нігті сильніше вп’ялися в шкіру. - Родова магія ж унікальна здатність! Нею володіє єдиний рід!

Заскрипівши зубами, Влад підняв руку, і з долоні вирвалося заклинання, що перетворило на купу уламків стілець.