7. Розплата за щастя

Сьогоднішній вечір мав бути особливим. Лера сиділа в гримерці, чекаючи на свій вихід. У великому дзеркалі відображалась красива молода дівчина у білій легкій сукні з відкритими плечима. Довге брунатне волосся було заплетено у дві французькі коси, які лежали зараз на грудях.

Дівчинка посміхалася, дивлячись на своє відображення. Вона ще ніколи не почувала себе такою гарною.

Два тижні після кастингу пролетіли, як одна мить. Коли вона йшла тоді до гуртожитку, то вже знала, що хоче співати. Перервавши старий блокнот, вона знайшла кілька красивих віршів. Виписавши звідти потрібні рядки, трохи підкоригувала і відправила наступного дня за вказаною електронною адресою. Відповідь надійшла надвечір.

На її щастя вірші сподобалися, єдиною зміною став порядок куплетів. Лера була в шоці, коли дізналася, що пісня планується без музичного супроводу.

- Лера. Час. Незабаром твій вихід. - на порозі гримерки з'явилася та ж дівчина, що проводила її до сцени минулого разу.

– Зараз. - міцно стиснувши долоні, Лера кинула ще один погляд у дзеркало. Відображення не тішило. Впевненість в одну мить зійшла нанівець.

Вставши, дівчинка на дерев'яних ногах вийшла з кімнати. Сюди вже долинав галас глядачів із залу.

"Цікаво, як вони відреагують, коли побачать мене на сцені?"

Друзі спочатку не хотіли йти на концерт. Довелося їх умовляти. Лера спеціально купила собі квиток до іншого ряду, щоб друзі не бачили, як вона піде. Можна було цього уникнути, повідомивши про свій виступ.

Ноги підкошувалися від думки, що вони її зараз побачать. Підсвідомість стверджувала, що все буде добре. Приводу не довіряти їй не було.

* * *

Нова хвиля паніки накрила, коли вже підійшла до мікрофона. Овації разом замовкли. У гробовій тиші на неї дивилися з залу тисячі пар очей. По тілу пройшли сироти. Лера розгублено дивилася на зал, вони ж чекали на її виступ.

Дівчинці здавалося, що в тиші вона простояла кілька хвилин, насправді не більше десяти секунд. І лише коли вона знайшла у залі друзів, змогла зібратися. Голос здригнувся, але наступної миті все прийшло в норму.

Щастя прийшло знову в мій дім.

Сонце цілує плечі мої.

Я знову біжу вслід тобою.

Всім вітрам усупереч.

Де ж ти мій принц? Із казки герой.

Скільки всього ти здійснив?

Де ж ти є? Мені покажись

Що ж ти зі мною зробив?

Пташині крила, крила надії

Поруч з тобою я більше не мрію.

Ти моє небо, я твоя птиця

На моїм шляху ти знову зустрівся.

Ти так далеко. Але, наче зі мною.

Серце давно у вогні.

Я знову здіймаюсь вслід за тобою.

Всім вітрам усупереч.

Милий, коханий, щастя моє.

Як замерзала одна…

Тепер  за спиною крила твої

А зимою знову весна.

Страхи залишилися десь там позаду. Це був найкращий день у її житті. На екрані, за спиною, пропливали хмари, пофарбовані в кольори світанку. Під час приспіву на ньому з'явилися білі крила, але склалося враження, що вони розкрилися зі спини.

Отримавши високі оцінки, Лера вклонилася та пішла геть зі сцени. На подив ноги вже не тремтіли.

Зайшовши за лаштунки дівчинка зіткнулася ніс до носа з Аліною. Злякавшись, Лера відсахнулася назад. Тої не повинно було тут зараз бути. Аліна виконала свій номер на самому початку, і тепер мала перебувати у гримерці чи в кімнаті очікування.

– Ти. Ти… – тільки й могла сказати суперниця.

Стримавши важке зітхання, Лера пройшла повз. Те, що вона бере участь у «Magic Evroper», не змінило їхні стосунки. Аліна, як не любила її, так і далі намагатиметься зрівняти з брудом. Лері навіть хотілося запитати: «за що така до неї увага?».

Наразі дівчинці не хотілося залишатися на самоті, тому вона попрямувала до інших учасників. Наступна година пролетіла для неї непомітно, і ось уже їх покликали на сцену та оголосили результати. Хоч Лера і була впевнена у своєму голосі, але новина, що вона пройшла далі, змусила серце стукати швидше.

Вечір закінчувався чудово. Позаду був перший концерт і всі страхи пов'язані з ним. З цього дня на неї дивитимуться по-іншому.

Переодягнувшись, дівчинка вже зібралася виходити, як почула стукіт у двері. Побачивши Андрія, дівчинка посміхнулася. До цього вона переживала, як друзі відреагують на її виступ. Їхня думка для неї була важливішою за суддів.

Лера вже встигла вимкнути світло біля дзеркала, тому в гримерці залишилося світло від лампи на стелі. При такому освітленні обличчя Андрія виглядало трохи блідим.

- Ти це загадала у папоротевої квітки?! - це було не запитання, а скоріше твердження. Андрій насупився, поклавши долоню на спинку стільця. - Це не правильно!