3. Новий знайомий

Політ на кристолеті проходив як завжди. Але цього року вони купили квитки заздалегідь, щоб опинитись в одному купе. Дівчатка говорили про майбутні уроки, магазини, і, звичайно ж, хлопчиків. Андрій їхню розмову не слухав, повністю занурившись у гру на телефоні.

Половину шляху Лера намагалася підтримувати розмову, стримуючи позіхання. Минулої ночі її мучило безсоння, а зараз дуже хотілося спати. До того ж затекли ноги.

- Я зараз прийду! - Повідомила вона друзям, вставши.

Дівчинка не планувала довго бути відсутньою. Ноги принесли її до диванчика в задній частині корабля. Над ним знаходився великий ілюмінатор, за яким, на жаль, була лише темрява. Іноді міжпланетним коридором миготіли різнобарвні спалахи, але це явище було досить рідкісним. Лера бачила його двічі.

На диво біля диванчика нікого не було. Півгодини тому, коли Ліза виходила, говорила, що тут багато народу.

Присівши, дівчинка відкинула голову назад. Коли потилиця торкнулася м'якої спинки, перед очима попливло. Вставати зовсім не хотілося, але Лера розуміла, що коли заплющить очі, то засне. Зітхнувши, дівчинка попрямувала назад.

Підходячи до потрібного купе, Лера почула за дверимп жваву бесіду. Але коли вона зайшла, всі чомусь замовкли на мить, а потім знову продовжили.

– Куди ходила? – запитала Люба.

- До диванчика і назад. Ноги затекли.

Сідаючи на своє місце, Лера миттю подивилася на друзів. Сонна свідомість, чомусь вирішила, що вони обговорювали її. До того ж їй здалося, що друзі відвели погляд, коли вона зайшла. Настрій зіпсувався, тому наступні півгодини вона провела читаючи книгу.

Краєм вуха вона чула розмову Лізи та Соні. Італійка раділа, що розпочинався новий навчальний рік. Їй набридло сидіти вдома, і тепер вона з радістю візьметься за вивчення чогось нового. До того ж наприкінці третього курсу у них, крім звичайних іспитів, буде практичний.

За останнє Лера слухала з цікавістю. Але окрім них тема уроків та іспитів нікому не подобалася. Тому вона невдовзі змінилася.

- Я в кафе. Комусь принести соку? - встала зі свого місця Соня.

Відірвавшись від телефону, Лера похитала головою. Коли двері за подругою зачинилися, дівчинка повернулася до читання. Але подруги різко пожвавилися.

- Лер, ти ж пам'ятаєш Шарлотту, Віру та Наташу?! У їхньому будинку всі закінчили школу. Ми хочемо, щоб вони переїхали до нас! – швидко сказала Люба.

- Я не проти. - Лера спантеличено подивилася на подруг. – Але ж у нас тільки два вільні місця.

- Що ти думаєш про те, щоб Соня переїхала до будинку сестри? Мені здається, їй із нами нудно. - озвучила Ліза, і дівчатка переглянулися.

Лера розгублено подивилася на Андрія, але той тільки розвів руками, мовляв, самі вирішуйте, я лізти не буду.

- А якщо вона буде проти?

- А ми сходимо перед розподілом до декана та попросимо. А вона вже поставить Соню перед фактом. - такої відповіді Лера від своєї кращої подруги не чекала. – Чесно, не маю нічого проти. Але без неї було б трохи веселіше.

- До того ж, якщо ми скажемо їй, вона образиться. - дівчинка запустила руку в копицю рудого волосся, і задумливо глянула на двері. – Ми не хочемо сваритись, але… Сама розумієш.

Лера розуміла. Вона дивилася на подруг зовсім іншими очима. Вони два роки добре спілкувалися із Сонею, вона їм у всьому допомагала, навіть ризикувала здоров'ям того року. Вони не були найкращими подругами. Іноді здавалося, що Соні з ними не цікаво. Але влаштовувати змову проти неї було негарно.

Повернувши голову, Лера впіймала погляд Андрія. У ньому чітко читалось: "ну і хто з нас лицемір?" Лері стало некомфортно.

- Добре, що ти не проти! - не побачивши опору, підсумувала Люба. – Приїжджаємо та йдемо відразу до декана! Може, вже сьогодні дівчатка зможуть до нас переїхати!

- Гаразд. - зітхнула Лера, повернувшись до вікна.

Сперечатись із подругами вона не стала, сподіваючись, що вони передумають чи забудуть. Після цієї розмови настрій остаточно впав на дно.

"Цікаво, якщо я заперечу вони мене теж попросять замінити кимось?" - подібні думки не відвідували її вже давно. Лері не хотілося про це думати.

Минав час, а Соня не поверталася. Дівчата вже почали хвилюватись, що вона їх почула. Нарешті, Ліза наважилася їй зателефонувати.

- Але, Сонь, а ти де? А, ну гаразд. - повернувши телефон у сумку, вона полегшено зітхнула. – Вона у сестри. Сказала, прийде пізніше.

Повернулась Соня лише перед прибуттям, щоби забрати багаж. Побачивши її Лера відчула докор сумління. Хоча подруга не виглядала засмученою, а навіть навпаки посміхалася та жартувала.

* * *

Її надіям не судилося збутися. Лера стояла в кабінеті декана корячи себе, що не зупинила подруг. Від неї не вимагали щось говорити, але попри це вона почувала себе зрадницею.

- Ну добре. — трохи подумавши, сказала Корнелія Фуолк. – Якщо це ваше спільне рішення, то не бачу проблем!

Люба та Ліза полегшено перезирнулися. На цьому розмова була закінчена, їм треба було йти на розподіл першокурсників.