2. Операція «Врятувати друга» або не дратуйте чаклуна

Лера сиділа, підігнувши ноги на маленькому дивані у вітальні, і дивилася телепередачу. Промені серпневого сонця проникали до кімнати через невелику щілину між віконницями. Відбиваючись від дзеркала, вони створювали сонячного зайчика.

«Нудьга смертна» - тяжко зітхнула дівчинка, відкинувшись на спинку дивана.

Через спеку виходити надвір не хотілося. Лера із заздрістю дивилася на обох котів, що лежали на холодній підлозі під столом. Вона сама подумувала до них перебратися.

Із друзями вона вже давно не спілкувалася. Люба декілька тижнів тому поїхала з батьками на відпочинок до Єгипту. Андрій взагалі потай від них літав на Аладею до Міли. Про те, що друга немає в селищі, дівчинка дізналася, коли особисто прийшла до нього додому.

Після цього вони трохи посварилися. У Лері розігралися ревнощі, адже вони не домовлялися ні про що, і приводу не було. Тоді Лера звинуватила його в лицемірстві. Андрій же свою чергою кинув: «Так мені є в кого повчитися!» Маючи на увазі її. Після цього вони тиждень не спілкувалися.

Нині вже Лера розуміла, що погарячкувала. Їй не слід було кидатися з докорами на друга. Але дзвонити, вибачатися не поспішала.

Кинувши погляд на телефон, дівчинка побачила яке сьогодні число. Це миттєво змусило її забути про телевізор.

«Дідько! Сьогодні ж має повернутися Люба! – підбадьорившись, Лера почала шукати у списку контактів номер подруги.

- Алло! Ти вже приїхала? - зістрибнувши з дивана, дівчинка поспіхом вимкнула телевізор, і побігла до виходу. - Я зараз прийду!

Не минуло й п'яти хвилин, як вона сиділа у вітальні подруги. Їхні будинки знаходилися поруч.

- Я думала, що двадцять сьоме число завтра! Ти давно приїхала? – Лера була рада побачити Любу.

- Сьогодні вранці. Ми з батьками вирішили кілька днів пожити у бабусі з дідусем. Вони сказали, що хочуть проводити мене на кристалет. І до цього часу я не виходитиму гуляти. Ти ж розумієш? - дівчинка заглянула в очі подруги шукаючи підтримку.

- Так звичайно. - усміхнулася Лера. - Могла б сьогодні сказати, я не приходила б! Зустрілися б за кілька днів!

- Я скучила. - зізналася Люба, підчепивши пальцем темне пасмо. – тим паче, я привезла подарунки! - схопившись з місця дівчинка кинулася в сусідню кімнату. Через кілька хвилин вона повернулася з чіпсами, невеличкими коробочками та ноутбуком. – Зараз покажу фотографії!

Люба горіла бажанням поділитися з подругою враженнями від подорожі.

- Взагалі, в Єгипті було круто! - з набитим ротом промовила дівчинка, тицьнувши пальцем на одну з фотографій. У мене стільки фотографій, що наша шкільна соц.мережа кусатиме лікті.

«Впевнена, ти перебільшуєш» - вголос це Лера не сказала. Нещодавно шкільна рада вирішила створити закритий сайт для студентів Резенфорда. На їхню думку це згуртувало б їх. Називалася вона «Е.К.С.К.Л.А.Р.Б.» Розшифровку абревіатури Лера поки що не знала.

- Я навіть змогла проникнути до піраміди Хеопса! Я там трохи від страху не вмерла, а потім придивилася, а це просто мумії. І дивляться на мене, а очі, такі! – продовжила натхненно розповідати Люба.

- Мумії, мабуть, теж злякалися! Сплять собі спокійно, нікого не чіпають, а тут Люба! - розреготалася Лера вирішивши не псувати легенду подруги. Піраміда Хеопса була туристичним місцем, туди не потрібно пробиратися, та й справжніх мумій навряд чи там можна зустріти.

- Я взагалі то злякалася! Мені справді здалося, що вона жива! Я дуже вразлива дівчинка! – задерши підборіддя Люба, розреготалася.

– У цьому ніхто не сумнівається!

- А хоча, до біса цей Єгипет! Ми за кілька днів полетимо на Аладею! - сказала Люба, а потім почувши в сусідній кімнаті шум, попросила почекати її.

Через кілька хвилин вона повернулася з велетенським папугою з червоно-синім оперенням. У Лери ледве очі на лоб не вилізли, побачивши це пернате диво.

- Це Маркіз! - представила папугу Люба. – Я його придбала у одного торговця у Єгипті! Він запевняв, що папуга чарівна! Хоча я маю сумніви!

- Я Маркіз - король магії! - обізвався папуга.

Лера засміялася. Папуг, що говорять, вона ще не бачила.

- Він у тебе справді чарівний!

Дівчинка була шокована, коли папуга кинув на неї схвальний погляд.

- Звичайний він! Володар магії знайшовся! - буркнула Люба.

Ображений папуга злетів з її руки на підлокітник дивана. Лера втиснулася в спинку, коли ара пішов до неї.

- Ле-рра, вр-рятуй! Вона тр-римає мене за ґр-ратами! – прокричав папуга.

Дівчата прикрили вуха руками, щоби не оглухнути. Люба вже пошкодувала, що принесла його сюди. Забравши птаха, вона повернула його до клітки. Але Маркіз тільки розпочав.

- Свободу папугам! Максим придур-рок! Р-ред, я люблю тебе! Зустрінемось у школі! - на своє задоволення горланив папуга.

Почервонівши, Люба кинулася до сусідньої кімнати. За кілька хвилин там повисла тиша, а вона повернулася з чарівною паличкою.

- Хто такий Ред? - поцікавилася Лера, побачивши реакцію подруги.