8.

Прокидаюся від того, що мені страшенно жарко. Мозок не відразу розуміє що сталося і я метушуся намагаючись скинути ногами важезне покривало з поясу. І хто його сюди приволік?

— Ще кілька таких поштовхів і позбавиш насолоди не лише мене, а й себе. — хрипло звучить зовсім поряд. Усвідомлення того, що я лежу поряд Люком і що це його рука й нога на моєму тілі, змушують остаточно проснутися. 

Сіпнувшись, аби підвестися, розумію, що позбутися лапищ Жучари практично не реально. Хіба що серйозно боротися з ним. Але ж не робитиму я цього!

— Чому ти тут? — запитую, розглядаючи обличчя Люка. Його погляд знову інший. Глибина океану вабить та затягує в епіцентр виру. І мені доводиться докласти зусиль, аби не потонути в ньому.

— Мабуть, тому, що це моя кімната. — хмикає Люк і я інтуїтивно обводжу поглядом кімнату. Ми й справді в його кімнаті! Але як це сталось? Адже ми були в моєму душі. Треба ж таке! В пориві пристрасті я навіть не помітила, куди мене відніс Люк.

— Пробач. — тицяюсь носом в його груди та вдихаю такий близький аромат. Здається, він вже осів в моїх грудях так глибоко, що і якби мала бажання, то його звідти не дістати. Та все ж, попри це, мені страшенно хочеться вдихати його ще й ще. — Просто дивно прокинутись і побачити тебе поруч.

— Я ж обіцяв, що наступного разу, коли ти прокинешся, то я буду поряд.

— Хіба ми проспали усю ніч?! — дивуюсь і визираю з-за плеча, аби виглянути у вікно та перевірити свою думку. Та у відповідь чую тихий гортанний сміх.

— Всього лишень вечір. Ми проспали не так багато. І, боюся, що мусимо вибиратися з ліжка. Скоро прийде Енні і…

При згадці про подругу я все ж таки зриваюсь з ліжка. На щастя Люк послабив хватку і мені було не так вже й важко вибратися.

— Гей, а поцілувати?! — повертаю голову до Люка, й побачивши його витягнуті губи трубочкою, починаю сміятися. Не розумію, як можна бути таким різним? Як йому вдається — то бути нестерпним поганцем, який розбиває душу, то звабником, який змушує забуває про все довкола?

Грюкіт вхідних дверей змушує здригнутися. Хапаю свій халат та прожогом вилітаю з кімнати. Не знаю чи почулось мені, але, здається, що Жучара вслід мені похихотів. От же ж, зараза! Ми мало не попалися, а йому жартики!

На щастя встигаю вскочити у свою кімнату перш ніж Енні піднялася. Закривши за собою двері, впираюся в них спиною та важко дихаю. В голові крутиться сьогоднішній день. Поле… Душ… Ми з Люком…

Коли все встигло стати таким заплутаним?

Легкий дотик прохолодного повітря по грудях та животі приводить до тями та нагадує, що я лише накинула халат. Тож поспішаю накинути футболку й шорти та зав'язую волосся в тугий вузол. Після цього спускаюся вниз та починаю заглядати по шафках в роздумах про те, що б приготувати на вечерю.

— Збираєшся готувати вечерю? — Енні захоплює мене зненацька, і я здригнувшись, різко відпускаю дверцята, які боляче стукають по пальцю іншої руки.

— Смерті моєї бажаєш? — обурююсь жартома й водночас дмухаючи на вдарене місце.

— А ти чекала когось іншого? — запитує Енні, підморгуючи.

— Я взагалі нікого не чекала. — бурмочу повертаючись до Енні боком. 

Починаю братись до готування, аби уникнути зайвих розпитувань. Мені соромно, що я обманюю подругу. Але й розповісти правду я не можу. Навряд чи вона зрозуміє коли я заявлю, що поки вона відбуває покарання, я проводжу час із її зведеним братом.

— О, ви вже щось готуєте? — запитує Люк, вриваючись в мої думки. 

Серце падає в п'яти варто лишень помітити, як Енні дивиться на брата. Поглядом благаю його мовчати, та він або не розуміє, або навмисно продовжує говорити. 

— Я страшенно зголоднів після сьогоднішнього. Тож вирішив приготувати свій фірмовий стейк. М'ясо чудово повертає заряд енергії! — його посмішка стає ширшою настільки, що видніються зуби. Але в моїх думках лише бажання вибити хоча б один зуб. Можливо тоді він зупиниться у своїх натяках. Невже не знає, якою підозрілою може бути його сестра?

— То ти теж прийшов готувати вечерю? Зговорились зі Стелою, чи що?

— Я взагалі не знала, що Люк вдома! — ледь не вигукую від злості на Люка, Енні та себе улюблену.

— Звісно не знала. Ти ж мене не могла бачити. Сиділа напевно у своїй кімнаті, чепурилася?

Не знаю, що мене чіпає більше: оте змовницьке підморгування Люка чи його слова про чепуруху й моя реакція на це. Зрештою яка різниця, якщо це діє та Енні нарешті знизує плечима й здається.

— Раз вже вийшло, що ми всі прийшли готувати вечерю, то так тому й бути. Готуємо всі. Ти — вона тицяє пальцем в Люка, — готуєш м'ясо. А ми зі Стелою займемося гарніром.

— Щось у тебе кепський настрій. — зауважую, коли Люк нарешті пішов, а ми взялися до обіцяного гарніру. Знаючи подругу, я відчуваю її нервовість і швидше за все, ми з Люком всього лиш потрапили під гарячу руку.

— Ти ж знаєш, я їздила до Оліверів.

— Угу. — мугикаю, нарізаючи овочі для салату. Хіба таке забудеш, якщо Люк повідомив це за кілька хвилин до пікантного моменту.  — У них доволі миле ранчо! — зауважую, відганяючи метелики, які починають прокидатися внизу живота.

— Ранчо то миле, а от син власника — ні.

— Мені здавалося, що Люк з ним дружить.

— Дружить. Але це його справа. Я ж терпіти не можу цього зухвальця. У мене таке враження, що підколювання в мою сторону йому приносить задоволення.