3.

Повертаюся до своєї кімнати з усмішкою на вустах. Вона неначе приклеїлася до мого обличчя й не бажає зникати. І все через кого? Через нестерпного Жучару, котрий вміє маніпулювати дівочими серцями. Ех, важко ж буде закохати його  в себе, самій не зірвавшись в цю безодню. Але ж я сильна — й встою перед його чарами! Зітхаю та влягаюся в ліжко, аби закутатися в простирадло й обдумати останні подію, однак… раптова втома бере своє і я миттєво засинаю. 

Уві сні я біжу ромашковим полем, втікаючи від когось. Та страху немає. Лише легкість та незрозуміле тепло, що розливається патокою по всьому тілу. А потім я дзвінко сміюся, потопаючи в міцних обіймах й на повні груди вдихаю знайомий запах сандалу. 

Прокидаюся на світанку, під все той же спів птахів та з усмішкою. Давненько, я так добре не спала! Задоволено потягаюся, розминаючи м'язи шиї та повільно розплющую повіки. І мало не давлюся власною слиною, натикаючись на крижинки в зіницях Люка. Натягую покривало до самого підборіддя, всідаючись в ліжку. 

— Що ти тут робиш? — шепочучи, запитую. Хоча, хотілося б закричати, але тоді ми потурбуємо Енні. Як я їй поясню присутність цього жука в моїй кімнаті в такий час? Лихо!

Витримавши невеличку паузу, одночасно пропалюючи мене гострими крижаними сніжинками, що продовжували кружляли в його зіницях, Люк, зрештою, каже:

— Знудився чекати, поки ти почнеш мене зваблювати й вирішив зробити перший крок. — Нестерпний хлопець!

Закочую очі та награно фиркаю. Ну чому він не може бути весь час таким, яким був вчора ввечері?

— Невже не терпиться познущатися? — зрештою запитую, роздумуючи над тим, як вибратися з ліжка й випровадити його. — До речі, як ти увійшов? Я ж наче закрила двері на ключ. — з пересторогою кошуся у бік тих самих дверей. 

— Я господар цього будинку, — каже спокійно, — Чи ти забула? — Забудеш тут! — І знаю чимало секретних ходів. — відповідає відверто знущається наді мною, навіть не думаючи покинути кімнату. 

— То може поділишся й цим секретом? — кажу, навіть не очікуючи чесної відповіді й знову кошуся на двері. — А якщо Енні захоче зайти побалакати перед сніданком? 

— Не впевнений, що можу ділитися таким. Одна справа казочки про зірки, а зовсім інша — таємниці власного дому. — Крижинки поволі тануть, розчиняючись в небесного кольору очах, миттєво перетворюючись на хвилі бурхливої гірської річки. Ох, вже ці очі. В них хочеться розчинитися й потонути. 

— Ти буваєш нестерпним! — кажу й зрештою встаю з ліжка, відкидаючи покривало. Не хотілося мені показувати цю піжаму кому-небудь, окрім Енні, але Люк не залишає мені вибору. Я, на відміну від нього, не маю купу вільного часу. Мені ще треба розробляти план з завоювання цього поганця. Та спершу, душ та сніданок. 

— Мені казали, — спокійно відповідає наче я щойно не образила його, а зробила комплімент. Хоча, чому я дивуюся? Це ж Люк. З ним все не так, як з іншими. 

Зітхаю та йду до комода, де лежать мої речі. Беру звідти чистий рушник та білизну. Роблю все це під пильним поглядом Люка. Шкіра починає плавиться від настільки зухвалого розглядання, та я не зважаю.

— А не казали, що вриватися в кімнату молодих дівчат не законно, та й не ввічливо? 

— Чому не законно? Ти ж повнолітня, наскільки мені відомо. — Я хмикаю. 

— Вже встиг зібрати досьє? — повертаюся обличчям до нього, очікуючи на відповідь, — Це до чи після того, як погодився на парі?
 

Люк складає руки на грудях і я помічаю, як переливаються м'язи на жилястих руках. Хочеться доторкнутися до них й відчути їхню міць. Боже, Стела, про що ти думаєш?

Люк усміхається, помічаючи мою зацікавленість його тілом та ігнорує питання. Натомість зривається з натоптаного місця та йде на мене. Я завмираю з речами в руках, не знаючи, куди відступати. Бо, з одного боку, мені хочеться втекти й сховатися, а з іншого — в думках досі гуляють спогади про той поцілунок. Але ж я не можу піддаватися на його провокації, й першою закохатися. 

— То що ти хотів? — кажу, відводячи погляд. 

Люк зупиняється на відстані витягнутої руки. Дивиться пильно, обіймаючи поглядом. Я практично відчуваю, як покривається сирітками моя шкіра. Прикушую губу та стараюся не заглядати знову у його вири. Бо знаю, якщо подивлюся туди ще раз — не втримаюся і сама потягнуся за поцілунком. Та ще зарано для цього. Бо перший був спонтанним. А от другий — буде означати проявом симпатії. 

— Запросити тебе на побачення, — нахиляючись вперед, каже. Його подих лоскоче відкриту частинку шиї. І я млію, подумки розтікаючись калюжею біля його ніг. Здається, я підписалася на власну смерть, пропонуючи то парі!

— Вирішив полегшити мені завдання? — запитую й роблю крок назад. Мені потрібен простір. 

— А хто сказав, що я буду допомагати тобі? — вигинаючи свої звабливі вуста в подобі усмішки дикого звіра, каже — Можливо, навпаки — робитиму все, аби довести тебе до божевілля. 

Я хмикаю. 

— Більше, аніж зазвичай, не зможеш. — підморгую та йду у ванну. — Якщо ти не проти, то я піду підготуюся до найважливішого побачення в моєму житті. Побачимося за сніданком. 

— Вдягнися у щось зручне, — долинає до моїх вух, коли я вже встигла сховатися за дверима ванної. Притулившись до них спиною, повільно сповзаю вниз. У що я вляпалася?

У ванній проводжу більше часу, аніж зазвичай, намагаючись за допомогою контрастного душу заспокоїтися. Побачити плід своїх нічних фантазій з самого рання ще та тортура. І велика несправедливість. Прикриваю очі та пригадую наш поцілунок. Торкаюся пальцями губ й приглушено зітхаю. От би не був ще Люк таким нестерпним, все могло бути набагато краще. А може це така захисна реакція у нього? Через ту дівчину, котра розбила його серце?