2

Гаряче оголене тіло наче опікає мою долоню і я рвусь її забрати, але Люк не поспішає відпускати мою руку..

— Багато бачила, кажеш? Тоді чого вириваєшся, наче сполохана пташка? — з цікавістю та бісиками в очах перепитує Люк, всміхаючись надто лукаво.

— Твоя сестра може зайти будь-якої миті. Як гадаєш, як саме вона зреагує на сцену, яку може побачити, якщо ти й далі продовжуватимеш у цьому ж дусі? — говорю, відводячи погляд в сторону дверей, з яких і справді може з’явитися Енні.

— Гадаю, що вона все зрозуміє саме так, як це виглядає. — шепоче Люк, нахиляючись ближче. 

Моя долоня впирається сильніше в його груди і я відчуваю під нею сильні удари. Ледь всміхаюсь від того, що не лише моє серце скаженіє від цієї ситуації. Але відразу ж ховаю посмішку. Не хочу, аби Жучара мав за що ухопитись. В якусь мить, поки я шукаю хоч одну розумну відповідь, відчуваю, що хватка Люка послаблюється й користуюсь цим. Різко пригнувшись, проковзую під його рукою й ковтнувши аромат хвої та цитрусу, роблю кілька кроків вперед. Лише тоді зупиняюсь.

— Знову тікаєш? — хмикає він, повернувши до мене обличчя та впершись рукою в стіну біля якої я щойно стояла. Погляд знову змінився й тепер холод океану замінюється на щось тепліше та лукавіше. 

— Даю тобі шанс встигнути одягнутись до вечері. — Кидаю у відповідь й таки справді тікаю. Бо інакше це не назвеш. 

Влетівши до себе в кімнату, закриваю двері та впираюсь в них. Серце гупає наче скажене й заглушує думки та все навколо. Від швидкої ходи дихання ледь збивається і я прямую до невеличкої ванної кімнати. У дзеркалі бачу рум’янець, який виграє на моїх щоках та незрозумілий блиск очей. І чому я так реагую на цього поганця?! В моїх планах було лиш довести, що не всі дівчата бояться труднощів життя на ранчо. Але моя реакція — це не те що я планувала.

Кілька разів промиваю обличчя холодною водою і, коли колір обличчя вирівнюється, витираюсь рушником. Поправляю волосся й чую стукіт у двері.

— Стело, це я. — тихо говорить подруга і я поспішаю відкрити двері. Виявляється, я так яро втікала від Люка, що замкнула їх за собою. 

— Слухай, не сприймай колючки Люка близько до серця. — говорить, щойно я впускаю її до кімнати. — Насправді він добрий. Але після останніх стосунків він доволі гостро реагує на дівчат.

Я згідно киваю, жуючи губу. Енні лише підтвердила те, про що я й так здогадувалася. Якась міська дівчина ранила його серце, а він тепер відіграється на мені.

— А що в них сталося? — трохи невпевнено запитую подругу, вмощуючись на ліжко. Хочеться вірити, що подруга примоститься поруч та розповість історію, яка проллє світло на поведінку ЗЛюка.

— Не знаю, чесно. Ми хоч і маємо гарні стосунки, та все ж не є настільки близькими та рідними, аби ділитися чимось таким потаємним. Хоча, і якби я знала відповідь, попри нашу дружбу, не певна, що у мене було б право розповідати чужі історії. Погодься, ти б була проти, якби я щось розповіла про тебе Люку.

Відповідь Енні розчаровує. Та все ж, я не можу не погодитись. Мені й справді не хотілось, аби про мене розповідали. Особливо про старі стосунки, які ранять серце. Добре, що в мене таких немає! Подумки схрещую пальці, аби так і було надалі. Тому що з попередніми кавалерами мені вдалось розійтись та лишитись в хороших стосунках. Не найкращі друзі, звісно, але й не вороги.

— Ходімо вниз. Не знаю, як ти ще держишся на ногах, а я мрію поїсти, прийняти душ та впасти в ліжко й спати. — мовчки киваю головою й підводжусь, але Енні з невинним виразом додає те, на що мені важко відповісти навіть самій собі. — А чому ти втекла з кухні? Я гадала, що ви порозумілись. Ти ж була не проти спільної вечері.

— Я ж не зло якесь, аби протестувати за спільним столом господаря дому. — кажу знизуючи плечима. — Просто тема пішла якось не туди. Оці розмови про чоловіків, їхні торси… Краще б не заважав готувати вечерю. Було б більше толку.

— А знаєш, Люк чудово готує! — усміхається Енні, і я дякую Богу за можливість змінити тему.

— Якось по вигляду й не скажеш. Мені здається, що його страшно підпускати до плити.

— Ну, ведмідь теж великий, а в цирку танцює.

— Хочеш сказати, що Люк виступав у цирку?

— Ні, звісно. Але його батько одружився з моєю мамою, коли Люку було шістнадцять. Батько часто бував у відрядженнях, тож він сам готував для себе. З появою мачухи він не кинув цієї звички. Тож мама, прагнучи завоювати його прихильність, сконцентрувалась на спільному готуванні та навчила його багатьом речам. Бувши студентом та зараз він теж часто готує для себе. Ну і для родини, коли ми збираємось всі разом.

Подумки здригаюсь. Хлопець, що готує це звісно класно. Але коли цей хлопець Люк, то лишається поспівчувати його майбутній дружині. Складається враження, що він і її повчатиме, як готувати.

Тихе вурчання в животі нагадує про те, що нам таки варто спуститись. Весело сміючись, ми виходимо з кімнати й входимо на кухню. На мій подив вечеря готова і навіть розставлена на столі за яким сидить Люк. На щастя він уже одягнений у футболку.

— Знаєте, наступного разу я не буду джентльменом та почну їсти сам.

— Не будь занудою, братику. — усміхається Енні, цілуючи його в щоку, яку він радісно наставляє, й сідає праворуч хлопця. 

Помічаю, що інше столове наряддя розташоване навпроти подруги, і водночас ліворуч від Жучари. Це точно не те місце, де я бажаю сидіти. Тож, не дивлячись на Люка, беру таріль та ставлю його якомога далі. А коли вмощуюсь на крісло, то розумію, що сіла якраз навпроти нього. Ой леле, ліпше б я вже сиділа поруч з ним. Принаймні, тоді я б не могла зустрітись з цим пронизливим поглядом.