Розділ 60

Противний скрегіт металу рознісся коридором. Кінчик леза торкався стіни та підлоги, залишаючи за собою кривавий слід.

Я важко дихала, тягнучи понівечену ногу за собою. На стіні, до якої я притулилася, залишився кривавий відбиток.

Ззовні почулися квапливі кроки. Я підняла голову.

Лестерн.

Випустивши кинджал, я рвонула до хлопця. Ниюче коліно сповільнило мої дії, змусивши мене зашипіти від болю.

Акоста підбіг до мене. Він був цілий і неушкоджений. Я не помітила жодної плями крові на його одязі, коли обіймала. Отоді я заплакала.

—Все добре, - прошепотів Акоста, погладжуючи моє мокре від поту волосся. Я була виснажена. —Ти впоралася. Ти молодець.

—Він-н... мертвий, - сказала я, трохи запинаючись через задушливі сльози.

Лестерн лише провів ще кілька разів по моєму волоссю і ще міцніше притиснув мене до себе. Я відчувала його серцебиття. Він відчував моє.

Це було не вперше, коли Акоста чув і бачив убивство. Але що він відчував, знаючи, що його кохана людина вбила когось? Радість? Умиротворення? Злість?

—Росс казав, що Крофтон знав про замах, - сказала я. —Ти... впорався?

—Не просто ж так правою рукою Харісона став саме я, - намагався віджартуватися хлопець.

Я лише сумно посміхнулася. Посмішка тут же залишила мене, і я звалилася прямо в обійми хлопця.

Голова досі боліла. В очах темніло і двоїлося. Шум залишився на задньому плані.

Легіт проник мені під одяг. До вуха долинуло моє ім'я. Лестерн назвав моє ім'я. Звуки тут же набули своєї гучності.

Згадавши про час, я відійшла від хлопця. Мої руки затремтіли.

—Це пройде, - сказала я Лестерну, але більше собі. —Ти знаєш що робити.

Акоста кивнула, востаннє цілуючи мене у скроню. Його не злякала кров на моєму обличчі та руках.

Я попрямувала до виходу з будівлі, тягнучи ногу. Лестерн обігнув мене і подався до Харісонової кімнати. У цей момент я відчула сльози на щоках. Як довго вони текли?

Холодний вітер торкнувся мого тіла. Я сіла на бетонні сходи, розглядаючи свої закривавлені руки.

Вбивство... Ні. Самооборона! Ось що це було. Тепер Харісон більше нікого не чіпатиме.

Почувся постріл. Я здригнулася.

Ворони злетіли в небо з гучним карканням. Вітер посилив свої пориви. Зірки розсипалися на темному полотні.

Все було продумано до дрібниць. Лестерн мав тимчасово ввести Роя в непритомний стан і привести до кімнати Харісона. Потім до руки Росса потрібно було прив'язати пістолет, і коли Крофтон прокинеться, то залишається лише «смикнути за ниточку». Далі, коли двох зайців буде вбито, облити хлорним вапном коледж і підпалити його. Нібито Рой і раніше хотів спалити приміщення, але вийшло лише тоді, коли він отримав кулю в серце. Харісон, дізнавшись про те, що його друг нападав на його дівчину, вирішив знищити свого старого соратника.

Якщо щось піде не за планом, Лестерн миттю викрутиться. Я вірила йому. Ми були на одній дорозі. Ми грали в одну й ту саму гру.

Незабаром я почула запах диму і звук тріскуючого дерева. Вогонь міг бути єдиним освітленням навколо, якби не повний місяць.

Акоста кинув біля мене рюкзаки з речами і став поряд, підпалюючи цигарку. Її дим не вислизнув від мого носа.

—Я викликав швидку та пожежну машини, - оголосив хлопець. —Але ми маємо перебувати у будівлю певний час. Наче ми були під час пожежі всередині.

Кивнувши, Акоста допоміг мені підвестися. Ми увійшли до палаючої будівлі. Мої очі одразу засльозилися. Я почала кашляти.

Правдоподібність коштувала життя. Не шкода було загробити своє здоров'я заради свободи.

Вітер віяв у будівлю, посилюючи пожежу. Маленькі сніжинки почали падати на землю.

Сівши на сходи, я продовжувала кашляти. Все моє обличчя було вкрите сажею. Моя біла сорочка змішалася з димом і кров'ю, перетворившись на звичайні лахміття.

Кров на моєму одязі я легко могла пояснити. Я навіть не стала б брехати у своїх словах, відповідаючи, що захищалася. Так, я вбила Росса, але перед цим він застрелив свого друга. Якщо поліція дізнається, що це неправда, доведеться подвоїти суму за мовчання.

Тепер я мала багато цих папірців. Подарунок від Росса після його смерті. Підписання контракту, згідно з яким, коли Харісона не стане, вся його спадщина перейде до мене, було дуже доречною.

А як там Хелен? Чи справилася вона зі своїм завданням?

Під'їхала чорна машина. Я звела погляд. Акоста пошепки вилаявся.

—Що тут відбувається? - здивовано запитала Елсі, виходячи з салону.

Акоста зробив крок до дівчини. Я торкнулася рукою його коліна, зупиняючи хлопця. Лестерн завмер.

Вставши, я попрямувала до Томпсон. При спогаді про тіло Росса у мене знову на очі навернулися сльози.

Я обійняла Елсі і заплакала, розмазуючи кров і кіптяву по всьому її розкішному одязі.

Я почала переказувати дівчині вигадану історію, яку ми з Лестерном склали. Можливо, Томпсон ніколи б мені не повірила, якби не захлинаючі сльози. Вони допомогли зробити мову правдоподібнішою.

Приголомшена Елсі повільно обійняла мене у відповідь і беззвучно заплакала, гладячи мене по голові.

—Все буде добре, - сказала тихо дівчина.

Вдалині почулося виття сирен машин швидкої допомоги.